18 травня музейні працівники всього світу відзначають своє професійне свято — Міжнародний день музеїв. Гопчиці надзвичайно пощастило, адже ми маємо у нашому селі Музей історії села — єдиний музей такого формату в нашому районі.

Музей історії села Гопчиця було створено з ініціативи голови місцевого господарства “Дружба” Лісового Олексія Платоновича. Для музею було виділено будівлі колгоспної їдальні, які звільнились у 1987 році.

Для оформлення інтер’єру музейних залів залучили спеціалістів з Києва. Відкриття музею відбулось у 1990 році.

Збір експонатів організували жителі Гопчиці Колесник Антон Степанович, Огірчук Степан Микитович, Саліженко Дмитро Олександрович, а також актив учнів Гопчицької школи. Експонати музею розміщенні в двох будівлях і семи залах.

У 2018 році у музеї Гопчиці відновили електропостачання, яке було відключено ще з 90-тих років. Проблема з відсутністю електроенергії була пов’язана зокрема і з тим, що раніше музей не перебував у комунальній власності громади. У 2017 році було виготовлено технічний паспорт на будинок і об’єкт став комунальною власністю Гопчицької сільської ради. Для освітлення території музею було облаштовано додаткову точку обліку і встановлено сучасний лічильник. Також під час робіт з благоустрою було перенесено вхід до музею, встановлено лавочку та оновлено кирницю на території.

У тому ж році Музею історії села Гопчиці присвоєно звання “народний”. Відповідний наказ видало Управління культури і мистецтв Вінницької обласної держадміністрації.

Крім того, Музей історії Гопчиці переміг в номінації “Сучасний підхід до популяризації краєзнавства” на краєзнавчому конкурсі “Надросянськими стежками”.

Протягом останніх років у Музеї створено та відкрито низку нових експозицій, зокрема на тему Голодомору-геноциду українців 1932-1933 років, на території музею відкрили меморіальний монумент із зібраних жорен загиблим в голодні роки односельчанам. У музеї також відкрили проект “Вікно в історію“ — роздрукованими великоформатними фотографіями мешканців Гопчиці початку ХХ століття на вікнах музею. Ще одне вікно музею Гопчиці у стилі мозаїки розмалювала художниця Шура Коротка.

До 78-річниці розстрілу мешканців Гопчиці нацистами у 1943 році під час Другої світової війни на сайті видання “Локальна історія” вийшов мультимедійний спецпроєкт “Пам’яті двадцяти. Історія одного розстрілу”. В основі матеріалу було дослідження місцевого краєзнавця Дмитра Саліженка та джерела з фондів Музею села Гопчиці.

• диктофонні записи із живими свідками тих подій та заручником, який врятувався (для спецпроєкту усі інтерв’ю оцифрували);
• встановлений перебіг останніх годин життя та шлях людей перед розстрілом (у спецпроєкті це подали у вигляді інтерактивної карти);
• точний перелік жертв, місце їх смерті, а також тих, кому вдалось врятуватись та ін.;

Наразі фонди Музею історії Гопчиці нараховують 470 одиниць основного фонду та 100 предметів науково-допоміжного фонду. Комплектація музейної колекції здійснювалася за рахунок пошукової роботи. Нещодавно музей отримав копію найстарішої мапи із позначенням Гопчиці. Мапа має назву “Географічна карта Брацлавського воєводства 1790 року”.

Також віднайдено найстарішу письмову згадку про Гопчицю — судовий декрет Люблинського коронного трибуналу за 1602 рік у справі поміж київським єпископом Кшиштофом Казімірським де Біберштейном із його капітулою та князем і брацлавським воєводою Янушем Корибутовичем Збаразьким щодо захоплення надроських дібр/маєтків.

Музей історії Гопчиці є важливим осередком культури, за його ініціативи в селі регулярно відбуваються історично-культурні заходи, майстер-класи та відзначення історичних подій і свят.

Найближчим часом Музей історії Гопчиці отримає цифрові копії та фаховий переклад унікального корпусу історичних документів середини ХVIII століття, які безпосередньо стосувались історії села. Всі вони будуть представлені як експонати Музею та будуть опубліковані на сайті села. Також у планах Музею на цей рік відкриття низки нових експозицій із використанням сучасних форматів та технологій.

Ми слідуємо гаслу Музею історії Гопчиці — “Пам’ятати — значить поважати!”

Автор: Михайло Петренко, директор Музею історії села Гопчиця