До Музею історії села Гопчиця передали копію документа 1776 року та його переклад з польської та латини, в якому викладена справа шляхтича, вояка передньої охорони королівських військ Ігнатія Зарицького проти настоятеля гопчицької церкви, отця Гавриїла Несонського. 

Копію та переклад з польської вдалось реалізувати завдяки ініціативі ReLoad Олександра Саліженка та Оксани Ставнійчук, які займаються дослідженням історії села та розвитком Гопчиці, а також стараннями історика, дослідника та перекладача Романа Захарченка.

Отже, з документа ми дізнаємось, що у вересні 1776 року вояк передньої охорони військ Його Королівської Милості (на той час королем Речі Посполитої був Станіслав-Август Понятовський), шляхетний Ігнатій Зарицький подав до суду на настоятеля унійної церкви Гопчиці, отця Гавриїла Несонського за те, що останній ображав його, повалив на землю та тягав за волосся.

На жаль, у документі не вказано, в якому саме полку охорони королівських військ служив Ігнатій Зарицький. Однак, найімовірніше, це могли бути 4-й або 5-й полки, адже відомо, що останній базувався в Тетієві та Бершаді. Також з документа не відомо, чи це військо було проїздом, чи зупинялось у той час у Гопчиці. Ймовірно, це був рух на укріплення східних кордонів Речі Посполитої після закічення російсько-турецької війни 1769-1774 років.

Такий вигляд мали товариш та постовий передньої охорони королівських військ. Джерело: Wiki

Конфліктна ситуація виникла через те, що польський жовнір узяв для військових потреб до підводи коней гопчицького мешканця Василя Дегтяра (не виключаємо, що за певної домовленості з останнім, а не самочинно). Побачивши коней гопчицького господаря, отець Несонський відібрав на дорозі у людини, що вела їх напувати до води, натомість Зарицький, що підбіг, захотів відібрати силою тих коней назад. Натомість священик нібито у відповідь накинувся на шляхтича — зневажливо висміював та ганьбив, шарпав за волосся на голові та навіть повалив на землю.

Зарицький вимагав затримати пароха та присудити йому покарання за вказані дії, а також жадав відшкодувань та публічних вибачень.

У свою чергу отець Несонський свідчив, що шляхтич двічі ударив його кийком, після чого вони обопільно тягалися за волосся та висловив готовність довести сказане на окремому слідстві.

Суддя Київської Митрополії, ігнатівський парох, львівський катедральний канонік, отець Юрій Трохлінський, вислухавши у судовому порядку версії сторін, визнав необхідність проведення окремих слідчих дій у цій справі, оскільки сторони давали протилежні свідчення.

Суддя, відповідно до обопільної згоди сторін, призначив для слідства відповідних комісарів: на сторону товариша Зарицького — апостольського писаря, отця Василія Мокрицького, а на сторону гопчицького настоятеля Несонського погребиського пароха, київського катедрального каноніка, вельможного Малиновського.

Прикметно, що брати свідчення у отця Гавриїла призначили ближчого до Гопчиці панотця-церковного урядовця, який служив поруч у Погребищах.

Відрядженим комісарам у цій справі суддя нагадував про необхідність чинити слідство виключно до букви закону та по його здійсненні надіслати матеріали до суду.

Таким чином, справа була відкладена до отримання судом від своїх уповноважених певніших свідчень. Сподіваємося, матеріали наступного судового засідання в цій справі також буде надалі виявлено.

КОПІЯ СУДОВОГО ДЕКРЕТУ В ЦІЙ СПРАВІ

ПЕРЕКЛАД ДОКУМЕНТА

Справа шляхтича Ігнатія Зарицького проти отця Гавриїла Несонського, 1776 рік

12 вересня 1776 року. Декрет консисторського суду у справі за скаргою шляхтича Ігнатія Зарицького (Заржицького) проти гопчицького пароха отця Гавриїла Несонського. Книги духовного суду Радомиської унійної консисторії. Переклад з польської та латини.

(Діялося) у Радомишлі (року) 1776 за старим стилем вересня 12 дня у понеділок.

У справі, котра розпочалася з юридично поставленого до відома позову, та у припадаючому на термін цього дня судовому провадженні, що відбувається та провадиться поміж з однієї сторони вчиняючим головним Позивачем, товаришем передньої охорони військ Його Королівської Милості урожоним Ігнатієм Зарицьким/Заржицьким та Відповідачем, гопчицьким парохом, чесним отцем Гавриїлом Несонським – з іншої, про те, як він урожоного Позивача через те, що (той) узяв коні гопчицького підданого Василя Дегтяра для військових потреб до підводи, яких (в часі), коли цих коней Відповідач відібрав на дорозі у людини, що вела (їх) до води, (то) щойно урожоний Позивач захотів узяти коней (у) чесного отця Відповідача та присилував, (а натомість) Відповідач напавши, одразу того позивача насмілювався та безбоязно наважувався висміювати (?), зневажати, ганьбити, потóму на дорозі публічно шарпати за волосся голови (й) валити на землю. Позаяк урожоний Позивач добивається через суд (рішення) про затримання (накладення) на чесного Відповідача заслужених покарань, а також вчинення відшкодування та показових поважних вибачень за втручання у цілковито невластиві (собі) справи, і з чого – зневагу до себе, тягання за волосся голови, проте чесний отець Відповідач подає доказ на те, що від Позивача сам двічі отримав удари кийком, а потім (вони з ним) обопільно тягалися за волосся та висловив готовність довести (сказане) (шляхом проведення) слідства.

Засідаючи адміністраційно (?) ітд, суддя суррогат Київської Митрополії, ігнатівський парох, львівський катедральний канонік, його милість вельможний всечесніший отець Юрій Трохлінський вислухавши у судовому порядку контроверсії сторін, що постали насупроти у суді, позаяк із них (контроверсій) своєму судові не видалося очевидного, задля того, щоб добитися усієї ретельності, визнав необхідність (проведення) слідства у цій справі, оскільки (з того), що вносить та подає доказом одна сторона, то друга піддає сумніву і наводить протилежну думку.

(Отож,) маючи ремісійного листа, силою з енергією (?) цього декрету на провадження того (слідства) затвердив призначених комісарів: на Позивачеву сторону – апостольського писаря, всечесного отця Василія Мокрицького та на Відповідаючу – погребиського пароха, київського катедрального каноніка, вельможного якось там по йменню (вочевидь, так писалося, коли укладач документа не міг достеменно згадати чи перевірити в часі написання, як зветься особа або який уряд обіймає) Малиновського, відповідно до обопільної згоди обох сторін, а також їм дозволив та наділив необхідними (для слідства) важелями та повноваженнями або ж (не) інакше, точно як по закону (alias prout de jure) для провадження зазначеного відпровадженого збереженого (матеріалу) слідства, здійснивши те що має бути здійснене по закону (servatis de jure servandis), для повернення (remissione facienda) для свого суду (який їх уповноважив).