До Музею історії села Гопчиця передали копію та переклад Акта наділення грунтів та сіножатей пароху церкви Гопчиці гетьманом Великого Князівства Литовського, віленським воєводою та князем Михайлом Казимиром Радивилом за 1755 рік.

Копію та переклад з польської Акт наділення грунтів вдалось реалізувати завдяки ініціативі ReLoad, яка займається дослідженням історії села та розвитком Гопчиці, а також стараннями історика, дослідника та перекладача Романа Захарченка.

Після надання 3 червня 1746 року князем Радивилом фундушевої грамоти на парафію Пресвятої Трійці у Гопчиці, 16 червня 1755 року генеральний комісар Радивилів у Погребищенському замку М.В. Телякевич та комісар К. Мотовило видали окремий Акт наділення грунтів та сіножатей пароху церкви Гопчиці.  

ДОКУМЕНТ

Акт наділення грунтів та сіножатей гопчицькому пароху. 1755 рік.

А наділення ж грунту і сіножатей згідно з цим фундушем у наступних словах: 

Із волі та повеління Пана й Добродія Лит[овськог]о В[еликого] кн[язівств]а великого гетьмана, віленського воєводи я[сно]о[свічоного] й[ого] м[илос]ти княжати Михайла Казимира Радивила, згідно з ерекцією гопчицької церкви, виробленої обопільно тим самим я[сно]о[свічоним] й[ого] м[иліс]тю князем і бл[аженної] п[ам’яті] Лит[овськог]о В[еликог]о кн[язівств]а великою гетьмановою, віленською воєводиною ясноосвічоною княжною Францішкою з княжат Вишневецьких Радивилів, таким чином дійшло до визначення грунтів та сіножатей, а саме:

на вісім днів наділилися у Тицькому (урочище Тицьке в Гопчиці, – прим.ред.) поле попри межу Хведька Лелюка до запустів (ймовірно, йдеться про територію з молодими дикорослими деревами, які росли на місці зрубаних дерев, – прим.ред.) у першу руку; [поле] біля Свинарної (ймовірно, мікротопонім, який позначав місцевість — балку чи струмок, – прим. ред.) попри межу Івана Любченка та Леська Колесника у другу руку вісім днів; попри межу Семена й Тимка Ставничого на шість днів поля до Старостинець у третю руку та призначилося в облогу поля на два дні. Сіножать Очеретного з боку поля Юрка Задорожнього, йдучи низом до степу Гопчиці повз робоче поле Петра Очеретного, закінчується разом із заростями по зимову дорогу у березняку. Аби мало силу це [це право] hinc exnunc задля користування необмеженого гопчицькому парохові тогочасному/pro tunc в[елебном]у о[тцев]і Матеєві зятеві Антона Слюсаренка, і його наступникам, застерігаючи панської ерекції in salvo robur описавши та зазначивши підписуємо власними руками. 

Видано у Погребиському замку року 1755 червня 16 д[ня] = М.В. Телякевич (?) г[ене]р[аль]ний комісар вл[асно]р[уч] м[ісце] п[ечатки] = К. Мотовило комісар вл[асно]р[уч] м[ісце] п[ечатки] =

Легалізація цієї копії наділення руським діалектом.