До Музею історії села Гопчиця передали копію документа 1775 року та його переклад, в якому дідична власниця села на той час Катажина Жевуська пропонує призначити настоятелем гопчицької парафії отця Гавриїла Несонського.

Документ є облятованою копією (підтвердженою з оригіналу) із книг духовного суду Радомиської унійної консисторії від 20 квітня 1776 року. 

Копію та переклад з польської презенти вдалось реалізувати завдяки ініціативі ReLoad, яка займається дослідженням історії села та розвитком Гопчиці, а також стараннями історика, дослідника та перекладача Романа Захарченка.

З документа від 6 листопада 1775 року ми дізнаємось, що попередній парох Гопчиці Феодор Страбанський помер і дідичка села Катажина Жевуська прохає греко-католицького митрополита Київського, Галицького та всієї Русі Лева Шептицького призначити нового настоятеля у місцеву церкву Пресвятої Трійці “людину добрих звичаїв та достатньої вченості, чесного отця” Гавриїла Несонського.

КОПІЯ ЛИСТА 1775 РОКУ

ПЕРЕКЛАД ДОКУМЕНТА

6 листопада 1775 року. Презента дідички Гопчиці Катажини Жевуської на гопчицьку парафію отцю Гавриїлу Несонському. Облятована копія із книг духовного суду Радомиської унійної консисторії 20 квітня 1776 року. 

Переклад з польської

Високодостойному в Бозі його милости ясновельможному отцеві Льву на Шептичах Шептицькому з ласки Божої та Апостольської столиці Львівському, Галицькому та Каменецькому єпископові, коадьюторові та адміністраторові Київської митрополичої та Цілої Руси архиєпархії із Києво-Печерською архимандрією, мелецькому ігуменові-комендарієві, кавалерові ордену Святого Станислава.

Високодостойний в Бозі ясновельможний.

У єпархії ясновельможного Вашої милості пана, у моїх погребиських добрах дідичних, у селі, званому Гопчиця по смерті останнього пароха його, велебного отця Феодора Страбанського церква на честь Пресвятої Трійці тепер без пастиря осиротіла. Тому, щоб я згідно з правом патронату мого та коляції обрала пастиря до парафії та церкви цієї, як посиротілої, доводиться рекомендувати та презентувати на уряд цей, за моїми даними та свідоцтвами людину добрих звичаїв та достатньої вченості, чесного отця Гавриїла Несонського. Оскільки ж моїм листом цим ясновельможному Вашій милості Пану презентую та рекомендую (саме) його (о. Гавриїла), а не кого іншого, (тому) уклінно прохаю (в оригіналі, певно, помилково prosząć «прохаючи», – прим. ред.), щоби заінвестіювати (тут inwestyować – від inwestytura «впровадження на уряд нового духовного», – прим. ред.) його на гопчицьку згадувану парафію та йому, нині запрезентованому мною, (Ваша милість) (митрополит) зволив порадити (отцю-пароху) дбання про душі та порядкування належним згаданій церкві фундушем. А щоб презента ця моя не піддавалася жодному сумніву, скріплюю печаткою її та підписом власної руки.

У Несвичі (має бути Несвіж, – прим. ред.) 1775 Господнього року листопада шостого дня.

Великого Литовського князівства велика хорунжева (литовська) Катерина Жевуська

КОНТЕКСТ

Зазначимо, що в першій метричній книзі Гопчиці перший запис від імені Феодора Гринкевича (Страбанського?) зявляється від 3 серпня 1753 року, а останній запис від його імені стоїть за 6 травня 1766 року при хрещенні дівчинки Ірини.

Після цього, очевидно, настоятель помирає, адже в записах наступних років імена священників постійно змінюються. Натомість перший запис у книзі від імені отця Гавриїла Несонського з’являється 7 лютого 1776 року під час хрещення Іоана, сина Іоана та Єфросинії Білоконенків.

Нагадаємо, раніше на сайті Гопчиці вже публікували присягу громад Гопчиці та Погребищ на вірність унії від 1776 року, в якій місцева громада вкотре засвідчує відданість унії та прохає про рукоположення до них на парафії нового пароха у зв’язку із проблемною ситуацією, яка склалася тут після утисків московитами прибічників унії та зради частини місцевого клиру.

Представники обох парафій в листі до Київського митрополита тоді зазначили, що їх примушує до виходу з унії парох Ризини Криниці (Ризина Криниця – сучасне село Ризине на Черкащині, у Звенигородському районі, – прим. ред.) Афанасій, який є відступником і титулує себе “погребиським правителем”. Більше того, він при допомозі іноземної влади (мається на увазі московитський експедиційний корпус на Правобережній Україні. Події відбуваються відразу після першого поділу Речі Посполитої з боку Габсбурзької монархії, Пруссії та Росії, – прим. ред.) завдає прикростей багатьом католикам та місцевому духовенству, а парох Гопчиці о. Феодор Гринкевич, чомусь, “одного дня разом зі своєю жінкою повмирали” (отруїли?).

Цікаво, що в цей час в іншому документі села Гопчиці — метричній книзі за 1747-1799 роки, яку з 1753 року системно вів парох села Феодор Гринкевич — бачимо, що в записах, чомусь, починають з’являтись інші священники, в тому числі й ті, про яких йдеться у листі. Зокрема майже за десять років до цього у 1766 році в метричній книзі села з’являється запис від Петра Крижанівського (можливо, брат Матея Крижанівського, який буде згодом, – прим. ред.). А в 1773-1774 роках у метричних записах фігурує і Матей Крижанівський, який справді іменує себе ієреєм “православним погребиським”.

Представники громад Гопчиці та Погребищ зазначають, що в рідному краї почала квітнути “тиша й спокій”, але іноземне військо (московитський експедиційний корпус, – прим. ред.) почало втручатись в духовні справи. Але парафіяни наголошують, що в унійній вірі “як жили та повмирали наші прадіди, діди та батьки”, так і вони “прагнемо жити та вмирати, та не бажаємо знати жодної духовної влади окрім нашої старої митрополичої у поєднанні зі Святим Римським католицьким костелом”. 

Громади Гопчиці та Погребищ прохають, щоб за пастиря та духовного отця їм було надано о. Євдокима Новохацького, адже старий пастир Матей Крижанівський “заплямований відступництвом, у котрій дотепер перебуває, та має на собі і своїй жінці багато інших плям, що в нас не може бути”. Крім того, вони наголошують, що “ясновельможні дідичі та колятори нашої церкви не можуть його терпіти” у своїх землях. 

Це клопотання від громад Гопчиці та Погребищ заприсягнув та підписав про “визнанням святої католицької віри” “погребиський мешканець Стефан Ганчаренко“.

Представники парафій, які не вміли писати, підписали його святим хрестом.