Оксана Миколаєнко з села Степанки передала частину плити з написом, яку колись знайшли на місцевій тракторній бригаді.

Напис на білій мармуровій плиті був вкрай фрагментарний: RZEWU, TEWSKI FELD, WOYSK.

Завдяки дослідникам роду Жевуських вдалось розгадати цей непростий історичний ребус. Отже найбільш вірогідно, що це біла мармурова плита-епітафія Станіслава Фердинанда Жевуського (першого з цього роду, який зʼявився у Погребищах), який мав серед іншого звання хорунжого великого литовського та фельдмаршала австрійської армії і цей пошкоджений напис виглядав наступним чином – “chorąży wielki liTEWSKI, FELDmarszałek austryacki”.

Найбільш ймовірно, що ця частина плити потрапила в Степанки в радянський час після руйнування костелу і разом з іншим будівельним матеріалом її використали для будівництва бригади.

Відомо, що Станіслава Фердинанд помер у Погребищах, і більшість джерел пише, що, йморівно, він там і похований. Натомість один із польських дослідників Афтаназі пише, що у костелі була лише плита-епітафія, а поховали Станіслава поряд з батьком у Реформаторському костелі в Холмі.

Поховальні епітафії існували досить часто окремо від поховань, просто як меморіальні плити, для нагадування про кого слід помолитися. Наприклад, ще одна колона-епітафія Адама Жевуського з чорного мармуру наразі зберігається також в костелі Погребищ.

“Саме Станіслав Фердинанд, який служив фельдмаршалом в [австрійській] імператорській армії, у 1774 році отримав від Йосифа ІІ графський титул, яким згодом послуговувалися наступні покоління родини Жевуських. Був одружений з сестрою Радзивілла, яка за посагом в якості родинного маєтку принесла Погребище на Волині. Після активної участі в Барській конфедерації назавжди відійшов від участі в політичному житті країни” [Filip Kucera, “Wacław Emir Rzewuski (1784-1831) podróżnik i żołnierz”.

“Він був добрий полководець, сміливий солдат; мав гарну поставу, був веселий, дружелюбний, а при тому здорового глузду, за що його загалом любили” [Stanisław Kazimierz Kossakowski “Monografie historyczno-genealogiczne niektórych rodzin polskich” T2 (1860)].

Після поразки Барської конфедерації і першого поділу Речі Посполитої Станіслав Фердинанд Жевуський опинився поза законом, російський уряд конфіскував у нього маєтки Романів і Шклов. Він повністю відсторонився від політики, став австрійським громадянином, “поводився лояльно”, імператор Йосиф II призначив його генерал-майором, а згодом фельдмаршалом своїх військ і командувачем угорської та галицької гвардій. У 1774 році, першим із Жевуських, Станіслав Фердинанд отримав графський титул, став членом Станів галицьких.

Станіслав Фердинанд Жевуський — державний і військовий діяч Великого князівства Литовського і Речі Посполитої

Згодом “Станіслав Фердинанд, тяжко поранений у ногу під час семирічної війни, поїхав в Україну, щоб відвідати Погребище, і там один з гусарів його супроводу незумисно вдарив його шпорою по хворій нозі; рана відкрилася, і він помер там у 1786 році [16 червня] та був похований у родинній усипальні”.

“Пан Станіслав Жевуський, фельдмаршал-лейтенант військ імператорських, невдовзі після отримання того ступеня поїхав був в Україну, щоб відвідати сина, який там мешкав у своїх маєтках. Отже, до Львова надійшла звістка про його смерть. А з якої причини? Оскільки він був дуже веселий, ні сіло ні пало на думку йому спало танцювати угорський вальс зі своїм слугою Францем, який пізніше відкрив аустерію в Бардієві. Треба ж такого нещастя, що під час танцю Франц зачепив його шпорою по нозі, саме в те місце, де мав загоєну рану, що її отримав при здобутті Кракова. Через те вже зранку почалася гангрена, а через п’ять днів настала смерть” [Henryk Rzewuski “Pamiętniki Bartłomieja Michałowskiego” Oddz. 1 t. 3 (1857)].

Маєток Погребище, що став родинним гніздом для нащадків Станіслава Фердинанда, було отримано за посагом Катерини Кароліни. Раніше він належав князям Вишневецьким і дістався Катерині Кароліні від матері Урсули Францішки, останньої з роду Вишневецьких. За Станіслава Фердинанда старий замок Вишневецьких було перебудовано на одноповерховий класицистичний палац, який зовні справляв враження невеличкого двору, але був розкішно оздоблений всередині. У результаті поділів Речі Посполитої Погребище опинилося по інший бік кордону від Підгірців, зв’язки між представниками родини було порушено, і згодом тут сформувалася окрема лінія роду Жевуських, очолювана сином Станіслава Фердинанда Адамом Вавжинцем. Під час російсько-польських протистоянь XIX століття вони нерідко опинялись по різні боки вогню (наприклад, у битві під Гроховом).

За матеріалами: www.rzewuski.com.ua