Музей історії села Гопчиця отримав копію унікального історичного документу середини 18 ст., в якому громади Гопчиці та Погребищ присягою вкотре засвідчують відданість унії та прохають про рукоположення до них на парафії нового пароха у зв’язку із проблемною ситуацією, яка склалася тут після утисків московитами прибічників унії та зради частини місцевого клиру.
Копію та переклад присяги на вірність унії громад Гопчиці та Погребищ за 1776 рік для Музею історії Гопчиці вдалось реалізувати завдяки ініціативі ReLoad, яка займається дослідженням історії села та розвитком Гопчиці, а також київському історикові, досліднику та перекладачу Романові Захарченку.
Документ було укладено 24 жовтня 1775 року в Погребищах представниками громад церкви Святого Архангела Михаїла міста Погребищ та церкви Святої Трійці села Гопчиці. Цей лист від громад до Київської унійної митрополичої єпархії, яка на той час знаходилась в місті Радомишлі, відвіз “громадський чоловік, післаний від громад міста Погребищ та села Гобчици, погребиський мешканець працьовитий Стефан Ганчаренко“. До адміністраційних генеральних консисторських книг лист було вписано в суботу, 23 січня 1776 року.
Лист підписали парафіяни громади церкви Святого Архангела Михаїла міста Погребищ та церкви Святої Трійці Гопчиці. Від Погребищ підписали 12 представників парафії на чолі з церковним старостою (ктитор Павло Ярошенко+, Іван Гладун+, Іван Трохименко+, Стефан Ганчаренко, Михайло Дорошенко+, Андрій Крупниченко+, Савка Різниченко+, Сидор Кравець+, Тимко зять Чубів+, Іван Лопаченко+, Тимко Карташенко+, Семен Слободяник+ та усі парафіяни погребиської церкви), від Гопчиці 5 представників парафії на чолі з сільським війтом (керівник місцевого управління, наявність цієї посади свідчить про поширення європейського права, – прим. ред. Війт Іван Маличенко+, Іван Максименко+, Андрій Чалий+, титар Василь Ващенко+, братчик Яцко Шкляренко+ та ціла гобчицька громада).
Представники обох парафій в листі до Київського митрополита зазначають, що їх примушує до виходу з унії парох Ризини Криниці (Ризина Криниця – сучасне село Ризине на Черкащині, у Звенигородському районі, – прим. ред.) Афанасій, який є відступником і титулує себе погребиським правителем. Більше того, він при допомозі іноземної влади (маються на увазі війська московитів, точніше московитський експедиційний корпус на Правобережній Україні. Події відбуваються відразу після першого поділу Речі Посполитої з боку Габсбурзької монархії, Пруссії та Росії, – прим. ред.) завдає прикростей багатьом католикам та місцевому духовенству, а парох Гопчиці о. Феодор Гринкевич, чомусь, “одного дня разом зі своєю жінкою повмирали”(отруїли?).
Цікаво, що в цей час в іншому документі села Гопчиці — метричній книзі за 1747-1799 роки, яку з 1753 року системно вів парох села Феодор Гринкевич — бачимо, що в записах, чомусь, починають з’являтись інші священники, в тому числі й ті, про яких йдеться у листі. Зокрема майже за десять років до цього у 1766 році в метричній книзі села з’являється запис від Петра Крижанівського (можливо, брат Матея Крижанівського, який буде згодом, – прим. ред.). А в 1773-1774 роках у метричних записах фігурує і Матей Крижанівський, який справді іменує себе ієреєм “православним погребиським”.
Представники громад Гопчиці та Погребищ зазначають, що в рідному краї почала квітнути “тиша й спокій”, але іноземне військо (московитський експедиційний корпус) почало втручатись в духовні справи. Але парафіяни наголошують, що в унійній вірі “як “жили та повмирали наші прадіди, діди та батьки”, так і вони “прагнемо жити та вмирати, та не бажаємо знати жодної духовної влади окрім нашої старої митрополичої у поєднанні зі Святим Римським католицьким костелом”.
Громади Гопчиці та Погребищ прохають, щоб за пастиря та духовного отця їм було надано о. Євдокима Новохацького, адже старий пастир Матей Крижанівський “заплямований відступництвом, у котрій дотепер перебуває, та має на собі і своїй жінці багато інших плям, що в нас не може бути”. Крім того, вони наголошують, що “ясновельможні дідичі та колятори нашої церкви не можуть його терпіти” у своїх землях.
Це клопотання від громад Гопчиці та Погребищ заприсягнув та підписав про “визнанням святої католицької віри” “погребиський мешканець Стефан Ганчаренко“. Представники парафій, які не вміли писати, підписали його святим хрестом.
ДОКУМЕНТ
ПЕРЕКЛАД
ПРИСЯЖНЕ ЗАСВІДЧЕННЯ ЦЕРКОВНИХ ГРОМАД ПОГРЕБИЩ ТА ГОБЧИНЕЦЬ (ГОПЧИНЕЦЬ) ЩОДО ЇХНЬОЇ ВІДДАНОСТІ УНІЇ ТА ПРОХАННЯ ПРО РУКОПОЛОЖЕННЯ ДО НИХ НА ПАРАФІЇ НОВОГО ПАРОХА У ЗВ’ЯЗКУ ІЗ ПРОБЛЕМНОЮ СИТУАЦІЄЮ, ЩО СКЛАЛАСЯ НА ПАРАФІЯХ ПІСЛЯ УТИСКІВ РОСІЯНАМИ ПРИБІЧНИКІВ УНІЇ ТА ЗРАДИ ЧАСТИНИ МІСЦЕВОГО КЛИРУ. 1776 РІК. ЗАСВІДЧЕНИЙ ВПИС ДО ГЕНЕРАЛЬНИХ КНИГ КИЇВСЬКОЇ МИТРОПОЛИЧОЇ КОНСИСТОРІЇ.
С(тарого) с(тилю) січня 23 суботнього дня. Громади церкви під титулом С(вятого) Архангела Михаїла міста Погребищ та церкви під титулом … (пропущений текст, але на той час в Гопчиці діяла церква Святої Трійці, – прим. ред.) села званого Гобчиця (!) парафіяни.
Особисто поставши перед урядом та оцими київ(ськими) митрополич(ими) адмініст(раційними) генеральними консист(орськими) книгами громадський чоловік, післаний від громад міста Погребищ та села Гобчици (!), погребиський мешканець працьовитий Стефан Ганчаренко з метою уписання подав до цих книг із метою уписання клопотання і у нім висловлені скарги, (по)бажання і своє свідоцтво. Текст скарги тієї є наступний:
«Вельможний м(илостив)ий Київської митрополії отче офіціале і добр(о)д(ію). Ми, парафіяни погребиської міської церкви С(вятог)о Михайла та ми, гобчицька (!) громада, парафіяни своєї церкви, примушені на не-унію парохом Ризини Криници Афанасієм відступником, що титулує себе погребиським правителем, завдає при допомозі іноземної влади (маються на увазі війська московитів, точніше московитський експедиційний корпус на Правобережній Україні. Події відбуваються відразу після першого поділу Речі Посполитої з боку Габсбурзької монархії, Пруссії та Росії, – прим. ред.) прикростей багатьом католикам та нашому духовенству, оскільки пастир наш, гобчицький парох о. Феодор (Феодор Гринкевич, – прим. ред.)-небіжчик одного дня разом зі своєю жінкою повмирали(!) мало не через його вислужництво. Коли зараз ми є свідками, що тиша й спокій почала квітнути у нашій країні, та вояк закордонної влади перестав цікавитися (втручатися – прим. пер.) до духовних справ, самі засвідчуємо, що у кат(олицькій) с(вятій) вірі поєднаного обряду, так (само) як жили та повмирали наші прадіди, діди та батьки, (так) і ми прагнемо жити та вмирати, та не бажаємо знати жодної духовної влади окрім нашої старої митрополич(ої) у поєднанні зі С(вятим) Римським кат(олицьким) костелом.
Просимо також, щоби за пастиря та духовного отця нам було надано о. Євдокима Новохацького, поскільки старий наш пастир Матей Крижанівський заплямований відступництвом, у котрій (той і) дотепер перебуває, та має на собі і своїй жінці багато (інших) плям, що в нас не може бути; та (й) я(сно)в(ельможні) дідичі та колятори (нашої) церкви не можуть його терпіти у своїх дібрах. Це клопотання наше впроханий та висланий від нас погребиський мешканець Стефан Ганчаренко за нас заприсягне й ствердить визнанням с(вятої) кат(олицької) віри. А його (клопотання) ми писати не вміючі, підписуємо с(вятим) хрестом.
Видан(о) у Погребищах року 1775 жовтня 24 дня. Ктитор Павло Ярошенко+, Іван Гладун+, Іван Трохименко+, Стефан Ганчаренко, Михайло Дорошенко+, Андрій Крупниченко+, Савка Різниченко+, Сидор Кравець+, Тимко зять Чубів+, Іван Лопаченко+, Тимко Карташенко+, Семен Слободяник+ та усі парафіяни погребиської церкви = А від гобчицької громади = Війт Іван Маличенко+, Іван Максименко+, Андрій Чалий+, титар Василь Ващенко+, братчик Яцко Шкляренко+ та ціла гобчицька громада».
Зазначене клопотання та своє засвідчення, висловлене у письмово поданій супліці, вищезазначений громадський чоловік, надісланий від погребиської міської та села Гобчиці громад, ствердивши і заприсягнувши визнанням с(вятої) кат(олицької) віри, здійсненим на руки а(постольського) п(ротонотарія) Київської Митрополії, адмініст(ратора?) у духовних чинах, намісника та генерального офіціала, й(ого) м(илос)ти вель(можного) і тдт всечесніш(ого) о(тця) Михайла Примовича після отриманого розгрішення від усіх церковних покарань та цензур imposita etc згідно з визначеним приписом (?) найвищого апост(ольського) урядника с(вятої) Вселенської Церкви та пастиря для Східних (Церков) Урбана VIII, своїм та вищезазначених громад йменням своєю власною рукою у цих консист(орських) книгах такий, що не вміючий письма, підписав знаком С(вятого) хреста = Стефан Ганчаренко +”.
