Музей історії села Гопчиця отримав копію та переклад фундушевої грамоти князів Радивилів на парафію Пресвятої Трійці у Гопчиці. Цим документом зокрема затверджувалися матеріальні підстави життя настоятеля церкви.

Копію та переклад з польської фундушевої грамоти князів Радивилів (або ж Радзивілів, – прим. ред.) вдалось реалізувати для Музею історії Гопчиці завдяки ініціативі ReLoad, яка займається дослідженням історії села та розвитком Гопчиці, а також стараннями історика, дослідника та перекладача Романа Захарченка.

Із тексту документа ми дізнаємось, що це тогочасна завірена копія, вочевидь, з митрополичих актів. Оригінал грамоти не зберігся, бо його хтось зі спадкоємців настоятеля церкви Гопчиці Гринкевича завіз до Переяслава, коли зраджував унію. А згодом парох у 1780-х роках витребував її завірену копію.

Отже, у грамоті йдеться, що представники однієї із найзаможніших князівських та магнатських родів Великого Князівства Литовського Михайло Казимир та Уршуля Францішка із княжат Корибутів Вишневецьких Радивилів, яким зокрема належали великі території Правобережної України, надають утримання пароху церкви Святої Трійці в Гопчиці та землі самій церкві. Грамоту було укладено 3 червня 1746 року у Несвизькому замку (сучасна Білорусь, – прим. ред.) — резиденції князів Радивилів.

Місцевим парохом на той час був “зять Антона Слюсаренка отець Матвій Гринкевич“. Якщо парох буде при церкві, тоді він повинен мати поля “у кожну руку по вісім днів (орання), сіножатей у кожну руку на десятьох косарів та звичайний сад”.

Крім того, йому дозволяється посадка дерев біля будинку для його користі, “що має бути виділений парохові комісаром князівських маєтків генеральним губернатором”. Також парох звільняється від “бджільної десятини (один із видів податку), якщо буде тримати біля свого помешкання таку пасіку”.

Обов’язком кожному парохові церкви Гопчиці фундатори визначили “щоби кожен [з них] кожного місяця відправив одну Літургію по душах їхніх м(остей) я(сно)о(свічоних) княжат Вишневецьких та Радивилів, і другу [Службу] кожен [з них] кожного місяця так само із інтенцією живих (із наміром за здоров’я) княжат Радивилів”.

Дана ерекція церкви Гопчиці мала досить вагоме значення, адже її було уписано до візитаційних актів двічі — вперше іще 1751 року. А за вказівкою цього князівського надання дещо згодом 1755 року погребиським комісаром Радивилів було видано іще окремий дозвіл на користування виділеними ґрунтами, який буде опубліковано пізніше.

ДОКУМЕНТ

Фундація Радивилів, 1746 рік. Копія з акта візитації 30 квітня 1784 р.

Посаг церкви цієї, наданий початково я[сно]о[свічоними] княжатами коляторами, [проте] завезений до Переяслава (в Переяславі розташовувалась катедра православних переяслівсько-бориспільських владик, які курирували церкви Правобережної України, – прим. ред.) за границю в часі насилля неуніатів спадкоємцями ч[есног]о о[тц]я Феодора Гринкевича. Потому цей посаг поважними стараннями відшукав теперішній о[тець] парох у копії із печаткою місцевих очільників, та є наступного змісту:

“Михайло Казимир та Уршуля Францішка із княжат Корибутів Вишневецьких Радивилів, княжата Олики, Несвіжа, Біржі, Дудинок, Клецька та графи С[вятої] Римської імперії Миру, Шидлівець, Крозів, Копійсі та Білої, й пани та дідичі Жовкви, Золочева, Поморян, Лит[овськог]о В[еликог]о К[нязівств]а великі гетьмани, віленські воєводи, старости члухівські, кам’янецькі, новоторзькі ітд, ітд, ітд. 

Усім загалом та кожному зокрема, кому належатиме знати про це, людям віку нинішнього та прийдешнього, ухвалою оцією та затвердженням ерекції ставимо до відома. З огляду на те, що церква закладена (на честь) С[вятої] Трійці у селі, званому Гобчиця, в українських наших маєтках не має встановленого опису ерекції та свого фундушу, а саме приналежних їй земель для традиційного надання духовенству, тому ми, маючи бажання та посилено докладаючи зусиль, щоби не підлягала духовній цензурі церква ця та її засади, [а] звісно Господа Найвищого восхвалення та честь постійно щораз більше множилася, а також і куди звертатися мали тамтешні піддані стосовно турботи про свої душі та завжди мати спасительні повчання. Ми хочемо встановити наступну ерекцію утримання для місцевого пароха, згідно із належними цим землям правом, нам притаманим: насамперед – зять Антона Слюсаренка отець Матвій, біля церкви цієї зостаючись, повинен мати поля у кожну руку по вісім днів (орання), сіножатей у кожну руку на десятьох косарів та звичайний сад. А також дозволяється посадка дерев біля будинку для його користі, що має бути виділений тому [парохові] й(ого) м(илістю) п(ан)ом комісаром чи наших маєтків генеральним губернатором, звільняється від бджільної десятини [у випадку], якщо буде тримати біля свого помешкання таку пасіку. (Однак лише від тієї, яку мав би на полі, виділеному власним коштом; а якщо б на іншому грунті – [тоді] звільненим не має бути у жодному разі від тієї [десятини]). Додається, до всього обов’язок кожному парохові на зазначене надання, щоби кожен [з них] кожного місяця відправив одну Літургію (?) по душах їхніх м(остей) я(сно)о(свічоних) княжат Вишневецьких та Радивилів, і другу [Службу] кожен [з них] кожного місяця так само із інтенцією живих (із наміром за здоров’я) княжат Радивилів. І задля кращого затвердження ерекцію зазначену надавши, ми повеліли притиснути печатку разом з підписами наших рук. Над[ано] у Несвизькому нашому замку року 1746 червня 3 дня.

Лит[овськог]о В[еликого] К[нязівств]а в[еликий] г[етьман], в[иленський] в[оєвода] М. К. Радивил

Лит[овськог]о В[еликого] К[нязівств]а г[етьманова], в[иленська] в[оєводина] княжна Францішка Радивилова із Вишневецьких. 

Місце печатки

І фундуша того уписано у акти генеральної візити ст[арого] ст[илю] січня 19 дня 1751 року.

Довідково:

“Фундуш церкви” — письмовий документ, який підтверджував наявність при церкві земельних володінь, дату їх видачі, ім’я фундатора та розмір угідь. Основним привілеєм церкви періоду унії була ерекція, що видавалася землевласником і довічно закріплювала за церквою земельні угіддя та інші права. Дослідники зазначають, що у багатьох тогочасних деканатах у значної частини церков були відсутні письмові фундуші. Так, у Ямпільському деканаті ними володіли лише 10 церков, Ожиговецькому – 8, Теофіпольському – 3. Водночас у Полонському, Остропільському, Красилівському, Заславському, Лабунському, Корецькому деканатах ерекції та інші письмові фундуші мали близько 90 % церков. Такий дисбаланс можна пояснити шляхом зіставлення територій, які займали ці деканати, та персональним складом землевласників. Найбільшу кількість фундушів мали ті парафії, які перебували у власності багатих магнатських родів — Любомирських, Сангушків, Яблоновських, Чарторийських, Радивили та ін. Фундуші найчастіше роздавали найбільш заможні та родовиті землевласники — некороновані королі величезних латифундій — задля ще більшого піднесення престижу свого імені.

Ерекційний документ, як правило, видавали один раз. В юридичному аспекті він мав важливе значення, адже саме на нього спиралися сторони при вирішенні спірних земельних питань. В протоколах візитацій відмічалася наявність при церкві ерекції як основного правового документа, в яких більш детально розписані розміри земельних володінь, що надаються церкві, їх місцезнаходження та ін.

Михайло Казимир Радивіл “Рибонька” (Michał Kazimierz Radziwiłł Rybeńko; 13 червня 1702, Олика — 15 травня, Несвіж / 22 травня, Вільнюс 1762) — князь, магнат, державний і військовий діяч Великого Князівства Литовського Речі Посполитої. Представник роду Радивілів. Гетьман великий литовський, власник Несвізького замку, ординації. Син великого канцлера литовського Кароля Станіслава Радивіла.

Уршуля-Франциска з князів Вишневецьких Радивіл (13 лютого 1705, м. Чарторийськ, нині село, Україна — 23 травня 1753) — представниця русько-литовського магнатського та князівського роду, польськомовна поетеса, письменниця та драматург. Похресниця гетьмана Івана Мазепи.