XX століття для українського народу характеризується як період значних людських втрат не тільки на фронтах Першої та Другої світових воєн, у період більшовицької революції та громадянської війни 1917-1920 років, але й мільйонних жертв, які припадають на мирний час, – страшних голодоморів 1921-1923 pp., 1932-1933 pp. та 1946-1947 pp.

Особливо важким за своїми наслідками став голодомор 1932-1933 pp. Цей голод був утаємничений протягом багатьох десятиліть існування радянського режиму як від світової громадськості, так і особливо від власного народу.

“Це є наш обов’язок розказувати про те, що сталося в Україні у 1932-1933-х роках. Голодомор в Україні замовчували роками. Зараз ми з вами мусимо розповідати правду про історію нашого народу, щоб світ знав про Геноцид проти українців. А хто як не ми?!” – з такими словами звернулася до учнів директор школи Скрипник Надія Іллівна.

Вже вкотре наша школа вшановує пам’ять жертв Голодомору-Геноциду в Україні у 1932-1933 роках. В школі була проведена лінійка пам’яті “Пам’ять не стерти віками”, на якій були присутні: сільський голова Роман Прилуцький, отець Іоан та директор краєзнавчого музею Гопчиці Михайло Петренко.

“В своїй промові хочу зосередити увагу про події, які відбулися під час голодомору в селі Гопчиця. Починаючи з 1917 року за законами нової влади земля стала всенародною власністю, вона наділялася  тим громадянам, які мали бажання її обробляти. В 1919-1920 рр. поміщицьку землю було розділено між безземельними і малоземельними селянами, площа наділу становила залежно від членів сім’ї селянського двору, але більшість селян не змогли обробляти землю самотужки через відсутність тягла, насіння, реманенту, тому здавали землю більш заможним. Таким чином земля лишилася в руках нових багатіїв. Тому в 1926 році здійснено нову реформу. В селі Гопчиця було поділено всю орну землю на три поля, на яких кожному селянину надавали наділ по 3 “морги”, а вже 1927-1928 рр. створюються СОЗи,  їх назва “Нове життя”, “Червоний хлібороб”. Перед першою п’ятирічкою в селі Гопчиця нараховано близько 700 селянських господарств. В 1929 році одноосібні господарства були об’єднані в сільськогосподарську артіль “Нове життя”. Куркулі, які чинили опір колективізації,  були розкуркулені і вислані із села. Починаючи  з 1930 року селяни були обтяжені податками, а в 1932 році вийшла постанова  Вінницького обкому КПБ (у)  від 17.11.1932 р. “Про перебіг хлібозаготівель області”. Виконуючи цю постанову, по селі ходили активісти з піками, шукаючи приховане зерно і все, що може бути їстівним. В 1933 році розпочався лютий голод, від якого загинуло 194 наших односельчан”, – зазначив завідувач музею.

По закінченні лінійки всі долучилися до проведення мітингу-реквієму біля пам’ятного знаку.

Першим розпочав мітинг голова села Роман Прилуцький, який  зазначив:

“Сьогодні в день пам’яті та скорботи ми прийшли, щоб віддати шану та згадати всіх тих,хто був закатований голодом в 1932-1933 рр. Ми схиляємо голови перед загиблими односельчанами та співвітчизниками, адже під катком тоталітарного режиму загинуло понад 10 мільйонів українців. Важка та глибока рана психологічного, соціального та демографічного характеру нашого народу, яка не гоїться забуттям, а тільки правдою можна трохи втишити біль. І тільки правда може відокремити “неврожай” від геноциду. Ми мусимо усвідомлювати, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським голокостом, це був свідомий геноцид українського народу, який наклав свій відбиток на всю нашу історію та національну свідомість. Пам’ятайте про це!”.

Отець Іоан відправив панахиду за загиблими від голоду.