Публікуємо відцифрований щоденник Науменка Петра Хомовича (1889-1969), жителя Гопчиці, учасника Першої світової війни, кавалера двох золотих і одного срібного хрестів, а також шести медалей.

Щоденник охоплює події з жовтня 1914 року по грудень 1917 року. В даний час щоденник і дві фотографії часів Першої світової перебувають в краєзнавчому музеї Гопчиці.

Науменко Петро Хомович з родиною

Щоденник розпочинається з жовтня 1914 року і описує перебування на території сучасної Польщі. Перша збережена сторінка щоденника розпочинається записом №9 і розповідає про події у польському місті Сандомир (Сандом’єж), що неподалік від теперішнього українського кордону. Переправу через річку Віслу, ночівлі та днювання в сусідніх селах, а також про перші сутички з австрійською армією та бойові втрати.

Судячи зі згадок у щоденнику командира корпусу Хана Нахічеванського та князя Олександра Ерістова, Петро Науменко служив унтер-офіцером у 1-й бригаді, гвардійського кавалерійського корпусу. Яким був бойовий шлях нашого земляка, яке він мав точне звання – поки не відомо.

“4 часа утра, наш эскадрон был разведывательным и мы пошли и нагнали в М. Взволени. И бросились на нихь в атаку вь конномь строю и много их порубили и покололи и 425 уплень взяли. У нас тогда ранили Танчумазова и его вистового и 2 лошади и одинь был убитый улань. Я опешился под одной избушкой, которая стояла отдаля от М. Взволени и зашоль, в ней там было 5 человек руских солдать раненых, которыя были взяты австрийцами в плень и с ними были 2 австрийца”.

“12 часов дня около 60 человек венгерскихь гусарь из нихь были русины. Они очень были довольны, что попали в плень, а одинь русинь особенно быль радь, онь перед выездом получил письмо и говорить: “Вот я теперь прочитаю, потому что небыло когда распечатать и читать”.

З січня 1915 року війська відступають на Схід.

Фото погано збереглось, але схоже на приготування обіду солдатом

Вересень, жовтень, листопад та грудень 1915 року щоденник описує події в селах теперішньої Тернопільської області – Кошилівці, Буряківка, Свидово, Садки, Дорогичівка, Ягільниця, Попівці та ін.

В жовтні 1915 року були сильні морози і заметілі, через які нічого не було видно. Через що багато солдат губилися на позиціях. Один піший солдат, який був у секреті, пішов до своєї частини, але заблукав і потрапив на заставу Науменка Петра і сказав, що “Бог зберіг його для дітей“.

В щоденнику містяться як записи маршруту пересування армії, ночівель в населених пунктах, так і побутові ситуації та особисті думки солдата. Зокрема Петро Науменко згадує і про застосування газів, про полювання на зайців та як пластунські полки обійшли австрійців і застали їх сонних в окопах, взяли в полон 400 бійців.

“Ходили в церковь в селе Витково, правиль там полковой священник и святил пасху людямь. Было очень хорошо. Пускали ракеты и много чего было. Потом командир эскадрона меня призвал и дал мне увольнительный билет. И я уехаль домой в 5 часовь вечера. Шел десять верств. Мужик меня подвез в самый город Ровно и я сел на поезд товарный, ехаль до станции Бердичевь. У Бердичева сел на поезд до Козятина. У Козятина пересадка. Сел на товарный и у 5 часовь утра 24 прибыл на станцию Рось. Я пошель в м. Погребище на ярмарку, коровь, быков нету. Совсем мало быль на музыке и в Павла Мышки? Был в школе, пели песни вместе со всеми. Был в дяка и в дома. В суботу утромь встал в 8 часовь. Село Гопчица. В 1 дня станция Рось, садился на поездь из дому. В ночь на 10-е 2 часа прибыл на станцию Ровно…”, – запис 1916 року.

Повна відцифрована копія щоденника Петра Науменка доступна для перегляду за посиланням.

Щоденник закінчується березнем 1917 року, на той час війська Петра Науменка перебували на Волині. До солдат доходили новини про Лютневу революцію в Петрограді, але армійське керівництво запевняло, що це лише чутки. Вже за декілька місяців російська імперія зникне, а владу захоплять більшовики.