Днями Музей історії села Гопчиця отримав копію унікального історичного свідоцтва, найдавнішого відомого документа про село, який наразі віднайдено, — акта візитації церкви Пресвятої Трійці нашого села за 1740 рік. Документ укладено скорописом польською мовою та латиною двома функціонерами унійної церкви того часу — генеральним офіціалом Київської митрополії, отцем Гедеоном Козубським та житомирським деканом, отцем Іваном Следкевичем. Зазначимо, що о. Гедеон Козубський був ігуменом Почаївського монастиря (1730-1736), одним із засновників місцевої друкарні (1732), автором передмови до першої виданої тут книги “Служебник” (1735).

Завдяки ініціативі ReLoad, яка займається дослідженням історії села та розвитком Гопчиці, а також київському історикові, досліднику та перекладачу Романові Захарченку, вдалось віднайти у архівах корпус церковно-історичних документів нашого села середини-кінця ХVIII століття, а також прочитати та перекласти їх. Наразі відомо про акти візитації гопчицької парафії 1740, 1747, 1751, 1783 та 1791-92 років. Усі копії візитацій та їхні переклади буде розміщено в окремій експозиції Музею історії села Гопчиця, а також опубліковано на сайті села. 

У цих документах зафіксовано унікальний описи сільської церкви, основні дати її постання і функціонування, описи церковного майна та облаштування, земель, а також діяльність сільського пароха, призначених йому покарань за порушення приписів та церковних правил.

Зазначимо, що генеральні візитації парафій в унійній церкві розпочалися після рішень Замойського собору у 1720 році. Тоді відбувся локальний собор Київської греко-католицької митрополії у Замості за ініціативи митрополита Лева II Кишки.

Низка рішень Замойського собору була спрямована на зміцнення внутрішньоцерковної організації та дисципліни, посилення ролі митрополита, піднесення рівня освіти духовенства й вірних, душпастирської діяльності, уніфікації церковної освіти білого й чорного духовенства, запровадження практики обов’язкової недільної проповіді, активізації боротьби з єресями та чаклунством тощо. Лев Кишка, зважаючи на усталену традицію, проголосив домінуючою мовою в богослужінні не латину, а церковнослов’янську. 

Після реформи Замойського собору 1720 року було проведено низку візитацій церков у Київській унійній митрополії для перевірки втілення рішень собору. 

За даними дослідників, генеральні візитації проводилася згідно з наперед визначеною програмою, що була регламентована спеціально розробленою для цього анкетою, яку використовували візитатори під час обстеження церков. 

Дослідники зазначають, що відповідно до програми візитаційної інструкції 1739 року, священик поставав як ключова особа, від якої залежав успіх Замойської реформи. Тому обов’язком візитатора було з’ясування якнайдокладніших даних про особу місцевого душпастиря. Єпископський комісар мав ретельно фіксувати дату й обставини отримання клириком рекомендації ктитора, отримання ним єрейських свячень та інсталяційної грамоти свого святителя на парафію. Окрім того, візитатора цікавили відомості про правовий і канонічний статус обіймання отцем парафіяльного уряду, наявність у нього відповідного літургійного опорядження та церковного реманенту для богослужінь й уділення Святих Тайн. Ревізор особисто визначав загальноосвітній рівень, богословську підготовку священика (знання основ християнського віровчення, канонів Церкви, постанов Замойського та єпархіальних соборів), а також дізнавався про його публічну поставу. Усю цю інформацію єпископський комісар отримував як особисто, так і шляхом опитування вірних, членів церковного причту, місцевого братства і фундаторів церкви. Позитивні характеристики пароха зазвичай не занотовувалися, натомість усі факти порушення норм поведінки чи недоліки в душпастирстві візитатор ретельно вписував у підсумковому документі чину візитації – Реформаційному декреті. 

Візитаційний протокол розпочинався заголовком, де писар указував назву поселення (с. Гопчиця), на території якого знаходилася церква і де й відбувалася ревізія. Далі єпископський комісар фіксував титул храму (Святої Трійці). Також стисло йшлося про екстер’єр святині (з дубових кругляків та накрита ґонтом), рік побудови (1726 рік) та наявність біля храму огородженого цвинтаря (у 2026 році виповниться ювілей — 300 років — гопчицькій парафії). Ретельно зафіксовано перелік церковних ґрунтів (на чотири дні у першу руку – у бік Старостинців, на чотири дні у бік Погребищ – у другу руку, на шість днів у бік Бурківців та Круподеринців – у третю, використовувати дозволено й більше, скільки може отець-парох). Під днем мається на увазі площа поля, котра дорівнює дневі оранки одним плугом.

У тексті візитації зазначено, що в Гопчиці станом на 1740 рік було 50 дворів, які належали до цієї церкви та 250 душ ходили на сповідь. Також парафіяни не здавали щорічний податок (роківщину) на утримання пароха. Вони приносили на літургії вино та ладан, а також із канунного воску свічки. Крім того, при церкві було братство, яке однак не мало жодних обов’язків від місцевого ординарія (церковний ієрарх). Грошей готівкою братство це не мало жодних, крім як 80 золотих за реєстрами.

Як дізнаємося з візитаційного опису, настоятелем церкви села Гопчиці був Матей Григоревич, якого 28 червня 1728 року висвятив відомий унійний митрополит Лев Кишка. Того ж року пароха представив краківський каштелян (урядник Королівства Польського), князь Януш Антоній Вишневецький. Зазначимо, що на той час Правобережна Україна й Браславщина, відповдно і село Гопчиця, входили до складу Речі Посполитої, де в обігу були злоті, однак в тексті документу бачимо саме гривні, як одиниця грошового штрафу, визначена судовим вироком.

Завершальний розділ протоколу – Реформаційний декрет – наголошував на особистих і душпастирських недоліках парафіяльного священика. У випадку о. Матфея Григоревича йшлося про зловживання алкоголем. Опитані візитатором парафіяни жалілись йому, що парох сповідає під час Великого посту по двоє-троє дітей; поблагословлює без оголошень шлюби, а також здійснює їх у будні дні; не навчає своїх парохіян обов’язкових молитов; охрещує дітей по приватних домах; займається постійною пиятикою; ходить за тілом небіжчика під час поховань. Крім того, візитатор доходить висновку, що настоятель не уміє християнської науки і не пише абсолютно метричних записів. Не зберігає для людей у церкві свяченої води. Ходить у непристойних вбраннях і править службу на дірявому келиху. Також зазначено, що біля хати пароха є сад із молодим садком, а із земель він не дає жодних податків ані на громаду, ані на Двір (економія чи економічна канцелярія місцевого дідича), опріч бджільної десятини, котру подає до Двору. Парох не має відділеної сіножаті.

Зазначимо, що “чорну проблему” тогочасного духовенства – пияцтво – неодноразово намагались вирішити єпархіальні собори Львівського владицтва першої половини XVIII ст. Зокрема, Атанасій Шептицький в одному зі своїх пастирський листів наполягав, аби клирики не сиділи в корчмі та не вживали міцних напоїв під загрозою усунення від парафіяльного уряду.

Наприкінці документу генеральний візитатор визначив покарання для місцевого пароха — сплатити 12 гривень (одиниця грошового штрафу, визначена судовим вироком) за неписання метрик, а також з 15 вересня того року їхати на шість тижнів до Білилівського манастиря разом із тілесною мортифікацією. Крім того, громаді села призначено виготовити у церкві киворій, полагодити стелю та підлогу, і під загрозою заборони служіння протягом 15 тижнів придбати спільно з парохом келих для богослужінь.

ДОКУМЕНТ

[1740 р.]. – Протокол генеральної візитації парафіяльної церкви Пресвятої Трійці села Гопчиці (Гопчинець) Погребиського деканату

СЕЛА ГОПЧИНЦІ (!) ЦЕРКВИ [ВІ]ЗИТА

Улашт(ована) за ст(арим) ст(илем) серп(ня) 2 дня

У селі цьому під званням Свя(тої) Трійці церква з дубових кругляків, котра має огороджений цвинтар, побита ґонтом, збудована 1726 року парафіянами. У ній олов`яна скринька із Найсв(яті)шим [причастям], дірявий (!) олов’яний келих. Антимінс Найясн(ішо)го дотеперішнього [митрополита] (Анатасія Шептицького); олов`яний хрест, олов`яні мирниці. Три латунних ліхтарі, латунна кадильниця, дзвіночок для відправ. Килимковий антепедій (передня стіна вівтарної стільниці). Одна ампулка. Білий триумфантовий (?) апарат із зеленою кам`єю із такими самими єпитрахіллю та нараквицями, камелевий у паски (тобто, видно, зшите з пасків) – другий. Дві альби (довгі білі літургійні шати католицьких і лютеранських священиків, підперезані мотузкою), полотняний пасок, нема гумералу. Дев’ять дерев’яних ікон, полотняні Апостоли та Архиєрєй. Дві срібних корони. Також чотири нові ікони. Десять шнурків кораликів змішаних із простими. Олов’яна лампа, біла триумфантова фіранка, а також дві гарасових, бавовняна третя. Процесійний хрест, дві полотняні корогви. На стовпах два дзвоника, чавунний третій.

Книги

Священнич[а] київська Євангелія; церковні – унівсь[кі] Требник, Служебник та Вослідованиє празників; львівсь[кий] Трифолой, чернігівський малий Октоїх, київський Апостол, московська Пісна Триодь, київська – Цвітна [Триодь], львівський Псалтир; священничий львівський великий Часослов.

Ерекція

Ерекції не має жодної ця церква. Є такі грунти, котрими користуються перебуваючі при цій церкві священики: на чотири дні (під днем мова йде про площу поля, котра дорівнює дневі оранки одним плугом) у першу руку – у [бік] Старостинців, на чотири дні у [бік] Погребищ – у другу [руку], на шість днів у [бік] Бурк(івців та) Круподеринців – у третю, використовувати (?) дозволено й більше, скільки може [отець-парох]. Побіля резиденції [пароха є] сад із молодим садочком. Із грунтів цих в(сечесний) о(тець)-парох не подає жодних [податків] ані на громаду, ані на Двір (економія чи економічна канцелярія місцевого дідича), опріч бджільної десятини, котру подає до Двору. [Парох] не має нарізаної/відділеної сіножаті. На Рогачові (швидше за все, мається на увазі хутір Богачів/Богачеве) хутір, пасіка там само, й на сорок косарів сіножать. 50 господарів приналежить до церкви цієї (мається на увазі дворів), 250 душ на сповідь. Роківщини (певний щорічний податок від парафіян на утримання пароха) не здають в(сечесному) парохові парохіяни ж ті жодної. Із парохіян необхідно [брати] на Літургії вино [та] ладан. Із канунного воску свічки. Перебуваюче побіля церкви цієї братство не має жодних обов’язків (?) від Най[ясн]ішого місцевого (?) ординарія (святителя, митрополита). Грошей готівкою братство це ж не має жодних, опріч [як] у [розмірі] 80 зол[отих] за реєстрами.

Церкви цієї всеч(есний) парох

Парохом лишається при церкві цій в(сечесний) о(тець) Матей Григоревич (цікаво, що Похилевич у коментарі на маргінесі наступної візити 1747 року називав його прізвище, як Гринькевич. Напевно, за якимось невідомим нам джерелом), висвя(чений) до церкви цієї ж с(тарого) с(тилю) червня 28 д(ня) 1728 р(ок)у у Купечові бл(аженної) п(ам’яті) й(ого) м(иліс)тю о(тцем) [Левом] Кишкою (йдеться про київського унійного митрополита Лева Кишку). (Був же) презентований берез(ня) 15 д(ня) 1728 р(ок)у краківсь(ким) каштел(яном) яс(но)осві(чоним) кн(язем) Янушем Вишневецьким. 

Реформаційний декрет

Цієї справи в(сечесний) о(тець) інстигатор [як] позивач стосовно деяких гопчицького пароха в(сечесного) о(тця) Матфея Григоревича непорядних учинків (?), наочно поставши у цьому часі припадаючого (?) через генеральне візитування: покарати або напоумити через декрет (?) – коли б віднайшлися (підтвердилися) [такі]. (Позивач) припрошував із належною інстанцією (?), (мовляв) оскільки (той) знайдений через своїх парохіян окреме опитування того …(закреслений великий фрагмент) гопчицького пароха в(сечесного) о(тця) Матфея Григоревича (у тому), що (той) сповідає під час Великого посту по двоє-троє дітей; поблагословлює без оголошень шлюби, часом учинивши (їх) у дні будні; не навчає своїх парохіян «пацьора» (з польського pacierz – визначена група обов’язкових до знання молитов); охрещує дітей по приватних домах; займається (?) постійною пиятикою; ходить за тілом [небіжчика] у часі поховань. [Він також] не уміє християнської науки. Не пише абсолютно (?) метрики. Не зберігає для людей у церкві свяченої води. Ходить у вбраннях непристойних. Насамкінець править на дірявому келиху. Віднині наказуємо [пароху] під [загрозою] покарання, щоб [він] сповідав по одному [тих] дітей, котрі [вже] мають досконалий розум; поблагословлював шлюби після сповіді після трьох оголошень, проведених у Недільні чи Нарочиті Свята; навчав своїх парохіян щонеділі «пацьора»; не охрещував по приватних домах дітей; не займався (?) пиятикою; ходив під час поховань не за, а перед померлим; навчився християнської науки; склавши у книжку папір метрику охрещених, пошлюблених та померлих писав охайно; мав у метриці тій же своїх своїх (повторено у тексті двічі) парохіян реєстр; зберігав для людей у церкві свячену воду; зладив собі чорну каптаном пристойну сукню; не наважувався правити на дірявому келиху. З метою підучитися [парохові], як науки, так і тверезості, призначаємо дванадцять гривень (одиниця грошового штрафу, визначена судовим вироком) надавши за метрик неписання, [а також починаючи] від вересня 15 дня на шість тижнів до Білилівського манастиря (заїхати) разом із тілесною мортифікацією (схоже, саме у Білилівському монастирі перебував генеральний офіціал Київської митрополії Козубський). Декретом оцим наказавши (?), аби громада у церкві виготовила на с[вя]тая с[вя]тихъ киворій, стелі (?) та зладили підлогу, спільно купили із в(елебним) парохом келиха під [загрозою] покарання запрѣщенія [служіння…/в разі], якщо не виконають цього [протягом терміну] до п’ятнадцяти тижнів.

М[итрополії] К[иївської] офіці[ал] о[тець] Г[едеон] Козубський в[ласно]р[уч]

Житомирський де[кан] о[тець] Іван Следкевич в[ласно]р[уч]