Наразі в Гопчиці мало хто знає, що в нашому селі майже два десятиліття жив і навчався відомий єврейський письменник-публіцист і філософ Ушер Ісаєвич Гінцберг (Агад Га-ам).
У 1868 році батьки Ушера – Ісая Гінцберг і Голда Зозовська – переїхали в Гопчицький маєток, який вони орендували у графа Pжевуського.
Ісая Гінцберг походив з відомого єврейського роду з Погребищ, а Голда Зозовська – зі Сквири. Родина прожила в Гопчиці 18 років, у 1886 році вони вимушені були переїхати до Одеси внаслідок царського указу, що забороняв євреям орендувати землю.
У 1889 році було опубліковано першу статтю Ушера під ім’ям Агад Га-ам (івр. אַחַד הָעָם, букв. “один з народу”, який став його постійним псевдонімом).
Публікуємо спогади сестри Агад Га-ама доктора Естер Гінцберг-Шимкіної про дитячі роки в селі Гопчиця.
Продовження
Глава 5
Ось бачу себе маленькою, маленькою дівчинкою років 5-ти. Личко бліде, хворобливе, темні сумні не по-дитячому очі. Я сиджу поряд з моєю кузиною одноліткою Малкою в одній з кімнат флігеля, мезонін знаходиться неподалік від головного нашого будинку. Початок літа. Вікна відкриті і в нашу кімнату вривається з саду аромат бузку, конвалії і горіху. Пташки так весело співають, небо таке ясне і нам би так хотілося побігти по саду навздогін з собаками, яких у нас було дуже багато для охорони від злодіїв. Але ні, не можна. Перед нами лежить книга і наш учитель, молодий чоловік, змушує нас заучувати букви, читати по складах, писати. Мимоволі очі наші відволікаються в сторону від цих нудних букв. Адже ми сидимо вже з самого ранку над ними і тепер уже напевно обід. Але наш “мучитель” не дрімає, лунають його крики і лайка і ми волею-неволею маємо відвести наші очі від метелика або пташки, які нас зацікавили. І так тривало з 8 години ранку до 7 години вечора з невеликими перервами для сніданку і обіду. Часто моя кузина, більш живого темпераменту, ніж я, заливалася сльозами серед цих “уроків”. Тоді відкривалися двері з сусідньої кімнати і на порозі з’являлася висока, худа фігура діда Якова. Після смерті бабусі він впав у такий розпач, що його потрібно було вивезти з міста Сквири, де він прожив стільки хороших років зі своєю улюбленою подругою. Наші батьки взяли його до себе в село, тим більше що його турбувала хронічна хвороба, від якої його потрібно було лікувати. Його помістили у флігель, приставивши до нього чоловіка, і не проходило години, щоб хтось із старших не навідався до нього.
І так наші заняття іноді переривалися відвідинами діда. Як я любила ці хвилини! Він нас рятував хоч на хвилинку від ненависного навчання. Потім так зручно було сидіти у дідуся на колінах, гладити його старе зморшкувате обличчя і дивитися в його ласкаві очі. Але ще деякий час і дідусь назавжди припинив свої відвідування.
Як тепер пам’ятаю себе в кабінеті батька, великій світлій кімнаті, обклеєній шпалерами різних малюнків і квітів, яка знаходилась у великому головному нашому домі. На кушетці сидить наша мама, непричісана, в старій сукні і голосно, голосно плаче і часом викрикує: “На кого ти мене залишив!” Я не розумію в чому справа. Я знаю тільки одне: щось недобре сталося з дідусем. Всі клопочуться, біжать з кімнати в кімнату, і мене не випускають з кабінету. Я підходжу до вікна і дивлюся, що роблять ці люди, абсолютно незнайомі мені євреї. Але ось вони заметушилися і з флігеля винесли якісь носилки. На них нерухомо лежить щось довге, велике, прикрите білим простирадлом. За носилками я бачу батька, брата Ушера, дядька і багато інших знайомих євреїв. Вони йдуть з воріт саду і дому і не повертаються.
А мати не перестає плакати, кричати і рвати на собі волосся…
Переді мною інша картина. У нас вже інший вчитель. Теж молодий, освічений, як говорять усі. Він нас вчить з ранку до ночі найнуднішим речам і ще більше, ніж раніше кричить і лається, якщо ми чогось не розуміємо. Ніколи не забуду, з якою гіркою образою стискалося моє серце від вічних насмішок і шпильок, якими цей “педагог” відплачував п’ятирічним дітям за недостатню увагу до його премудростей, і з ненавистю слухали ми його пояснення про “іменник”, про “прикметник” і т.д. Але ось нас кличуть – прийшов “угорець”, тобто християнин-рознощик з товарами. Це було справжньою подією в нашому маленькому світі. Відразу збирався весь жіночий персонал, в тому числі і покоївки, кухарки, економки, в велику їдальню – величезну кімнату, обставлену всілякими дивними меблями і зі стінами, розмальованими кольоровими птахами, дичиною, фруктами. Обстановка залишилася такою ж як була років 16 тому, коли батьки вперше оселилися в цьому столітньому будинку, і поряд з дорогими столами, стільцями графів Ржевуських, красувалися кушетки і величезні дивани – вироби сквирський столярів.
Отже, всі збиралися в їдальню, посередині якої розсташовувався “угорець”, що розбирав свої товари. І чого тут тільки не було! Хустки, дзеркальця, мила, духи, намиста, прутики. Все це нам здавалося надзвичайно красивим, цікавим, і ми із захопленням розглядали кожну дрібницю, на велику втіху рознощика, який залишав більше половини свого товару у нас. Але нашому вихователю найбільше подобалася одна річ – прутик. І він, натякаючи на нашу “лінь” (це при 10-годинних щоденних заняттях) говорив з іронічною посмішкою: “Ось це стало б в нагоді для вас!” І, ймовірно, в душі дуже шкодував, що прутики не купувались і що йому не дозволялося торкатися до нас. Якою дитячою, але глибокою ненавистю платили йому наші серця за ці витівки… Але ось настала довгоочікувана п’ятниця і звільнення від цього ненависного вчення – хоч на один день – суботу…
На цьому місці перериваються мої записи 1899 року. Все, що далі, я додаю тепер, в лютому 1937 року, користуючись знову-таки своєю пам’яттю і розповідями нашого покійного батька.
10 січня 1940 року минуло 3 роки і я не додала жодного слова до моїх спогадів. Ці три роки були роками жаху і нещасть для нашого ішува в Ерец Ісраель, три роки подій, викликаних, можливо, зовсім штучним чином ворогами людства і припинилися наче за помахом палички 4 місяці тому на початку нової війни, коли ці вороги людства, культури і свободи заклопотані своїм божевільним лиходійством – поки далеко від нашої країни.
Постараюся тепер надолужити втрачений час. Але перш, ніж приступити до подальшого викладу моїх спогадів, я хочу для справедливості відзначити, що серед наших вчителів були двоє, які залишили після себе в мені хороші спогади. Один з них – дідусь, який сам засинав під час занять з нами, а нас – мою кузину Малку і мене – посилав гуляти або грати в сад, але з умовою нічого про це не говорити батькам. Інший приїхав до нас в село за роки два до нашого переїзду в Одесу. Це був Кібрік, якому брат Агад-Гаам присвячує цілу сторінку в своїх спогадах (стор. 137). Справжнє його прізвище було Давидович і він згодом вже в Одесі організував перші “давньоєврейські” гуртки. Він також писав статті єврейською мовою (івритом) з підписом Бен-Давид. Ми, учениці, дуже його любили. Чому саме він нас вчив, я не пам’ятаю, але більшу частину часу своїх уроків він присвячував тому, що розповідав нам про свою маленьку доньку, яка його десь чекає і яку він сподівається скоро побачити. У нього була якась сімейна драма.
Отже, настала п’ятниця – напередодні довгоочікуваної суботи. Вже з ранку великий рух в будинку. Справа в тому, що в ті часи в селах, незважаючи на великий багатий будинок, ванних кімнат в будинку не було, точно так само як не було водопроводу і каналізації, і далеко від будинку, ближче до річки, були влаштовані нашим батьком лазні, які слугували не лише нашому будинку, але і всьому єврейському населенню Гопчиці, яке приходило очищатися до “святої суботи”.
Як тепер пам’ятаю ці лазні. Це була хата поза нашим двором, до якої вела довга дорога. Вона складалася з двох кімнат. В одній перебувала пара білих металевих ванн для нашої сім’ї і кілька круглих великих дерев’яних чанів для інших євреїв села. У цій же кімнаті знаходився великий басейн з водою, в який спускалися по декількох щаблях. Це була “міква”, в якій єврейські жінки повинні були очищатися відповідно до релігійного закону, причому кожне занурення в цю воду молодих жінок супроводжувалося вигуком старої жінки, що стояла на сходинках, словами: “Кашер, кашер, кашер“. Гаряча вода скрізь була проведена по трубах з котла, який нагрівався великою піччю, що була в першій з двох кімнат. Тут царював банщик – мужик Мартин, який протягом цілого дня топив піч, випускав і впускав воду, дивився за порядком в лазні. Його ніхто не соромився, і він безцеремонно походжав між тими, хто купається. Не тільки чоловіками, але і жінками… Що його соромитися? Адже це “гой”.
І ось, з ранку в п’ятницю починався похід в баню. Але при цьому дотримувався строгий порядок: до обіду – жінки з дітьми, причому в першу чергу наша мама, невістка – дружина Агад-Гаама, сестра і родички нашої сім’ї – всі зі своїми малолітніми дітьми, а потім вже наш жіночий персонал і єврейські жінки села. Після обіду – чоловіки в тому ж порядку. Годині о 4 це паломництво закінчувалося і починалися приготування до святої суботи вже в будинку. Ми, діти, знаходили в своїх кімнатах приготований суботній одяг, всі одягалися, в тому числі і численний персонал будинку і багато гостей, без яких не проходила жодна субота. І якщо, як це бувало іноді, в ту п’ятницю, особливо в довгі літні дні, якийсь єврей з села готував вінчання своєї дочки або сина, єврейський оркестр, запрошений для весілля з Бердичева, закликався під двір, в наш будинок, і грав веселі пісні для нас усіх і гостей до молитви над свічками, чим власне і починалася субота. І тоді наша мама, струнка і красива жінка – в своєму багатому суботньому вбранні, закривала обличчя руками і тихо, співаючи, благословляла суботні свічки у високих срібних свічниках. Батько і брат з гостями йшли в синагогу і після їх повернення всі сідали в величезну їдальню за красиво і рясно накритий стіл. Класична суботня трапеза з молитвами і співами тривала дуже довго, особливо коли серед гостей були хасиди з Седегери. Посеред відпочинку і веселощів проходила субота, поки не наставав моцей шабат – кінець суботи, і тоді мій батько в присутності всього численного населення нашого будинку промовляв молитви хавдала, причому я, як наймолодша в будинку, удостоювалася тримати в руках свічку, поки промовляли молитву і нюхали месомім з особливої срібної посудини, наповненої товченою гвоздикою. Далі знову починалися будні.
Пригадую ще один релігійний звичай – благословення місяця “кідуш левана”. Це збігалося з початком кожного місяця (рош ходеш), коли нічне світило виглядало як серп. Тоді виходило пізно ввечері в сад чоловіче населення нашого будинку – чоловік 10-15 – збиралися всі разом, дивилися на місяць і, підстрибуючи кілька разів, – наче хотіли наблизитися до нього – виголошували молитовні слова. Ці слова висловлювали хвалу Творцеві Всесвіту, який оновлює постійно місяць, а стрибки супроводжувалися словами: “Як я стрибаю у напрямку до Тебе (Бога) і не можу Тебе досягти, так і вороги мої нехай не зможуть досягти мене і приносити мені шкоди“.
Далі буде…
I have read so many posts concerning the blogger lovers but this piece of writing is actually a pleasant post, keep it up.|
Great info. Lucky me I recently found your blog by accident (stumbleupon). I have saved as a favorite for later!|
966284 852415Its essential to have having access towards the knowledge posted here 526621
charlestown slots https://slotmachinegameinfo.com/
aristocrat free slots https://www-slotmachines.com/
mighty slots https://beat-slot-machines.com/
high-roller-slots https://slot-machine-sale.com/
777 slots https://slotmachinesforum.net/
aristocrat slots https://pennyslotmachines.org/
casino slots free https://candylandslotmachine.com/
double down free slots https://freeonlneslotmachine.com/
reel deal slots https://2-free-slots.com/
693516 3713There couple of fascinating points at some point in this posting but I dont determine if these people center to heart. There is some validity but Let me take hold opinion until I check into it further. Wonderful write-up , thanks and then we want a lot more! Combined with FeedBurner in addition 712003
gay punk dating https://speedgaydate.com/
bi guys dating gay guy https://gaypridee.com/
1influence
Hi there i am kavin, its my first occasion to commenting anywhere,
when i read this paragraph i thought i could also create comment due to this good paragraph.
Its not my first time to visit this website, i am browsing this website dailly and take nice
data from here daily.
I’m not that much of a online reader to be honest
but your sites really nice, keep it up! I’ll go ahead and bookmark your site to come back
later on. Cheers
What’s Happening i am new to this, I stumbled upon this I have found It positively useful and it has helped
me out loads. I’m hoping to give a contribution & assist
other users like its helped me. Good job. scoliosis surgery https://coub.com/stories/962966-scoliosis-surgery scoliosis surgery
I feel that is among the so much vital information for me.
And i’m happy studying your article. However should
remark on some normal issues, The site style is ideal,
the articles is truly great : D. Excellent task, cheers scoliosis
surgery https://0401mm.tumblr.com/ scoliosis surgery
I’m not that much of a online reader to be honest but your
sites really nice, keep it up! I’ll go ahead and bookmark your website to come back later.
All the best quest bars https://www.iherb.com/search?kw=quest%20bars quest bars
That is really attention-grabbing, You’re a very skilled blogger.
I have joined your rss feed and stay up for in the hunt for extra of
your fantastic post. Also, I’ve shared your site in my social networks cheap flights
http://1704milesapart.tumblr.com/ cheap flights
Hey very interesting blog! asmr https://app.gumroad.com/asmr2021/p/best-asmr-online asmr
Link exchange is nothing else however it is just placing the other person’s
webpage link on your page at appropriate place and other person will also
do similar in favor of you.
This is my first time go to see at here and i am
in fact happy to read all at alone place.
Greetings from California! I’m bored to death at work
so I decided to browse your blog on my iphone during lunch break.
I really like the information you provide here and can’t wait to take a look when I get home.
I’m amazed at how quick your blog loaded on my cell phone ..
I’m not even using WIFI, just 3G .. Anyhow, very good blog!
We stumbled over here different page and thought I might check things out.
I like what I see so i am just following you.
Look forward to exploring your web page for a second time.
It’s very straightforward to find out any topic on web as compared to textbooks, as I found this post at this web page.
Hmm is anyone else experiencing problems with the images on this blog loading?
I’m trying to find out if its a problem on my end or if
it’s the blog. Any responses would be greatly appreciated.
Good blog post. I absolutely love this site.
Thanks!
Thank you for the good writeup. It in fact was a amusement account it.
Look advanced to more added agreeable from you!
However, how can we communicate?
Greetings from Carolina! I’m bored to tears at work so I decided to
check out your site on my iphone during lunch break.
I love the information you provide here and can’t wait to take
a look when I get home. I’m amazed at how fast your blog loaded on my cell phone ..
I’m not even using WIFI, just 3G .. Anyhow, excellent site!