Іван Різнич – моряк-підводник, перший у світі здійснив автономне трансокеанське плавання на субмарині малої водотоннажності та провів її річкою (Дунай), автор "Командних слів з керування підводними човнами", якими послуговуються донині.

Підводники – моряки майбутнього. І з нас починається це майбутнє.

Іван Різнич

Наймолодший син поміщика Гопчиці Івана Стефановича Різнича Іван народився 13листопада 1841 року в Києві _{(Старо-Київська Троїцька церква, свідоцтво Консисторії 22 квітня 1848 №3190)}, хрещеними батьками були статський радник Володимир Ільїч Адроніков і дружина київського віце-губернатора, княгиня Матильда Октавіївна Кудашова.

Іван Іванович Різнич свого сина, народженого у 1878-му, теж назвав Іваном. Цей третій Іван залишив значний слід у військовій історії Російської імперії. Він закінчив Морський кадетський корпус і з 1895 року служив у Чорноморському флотському екіпажі. Спочатку – на ескадреному броненосці “Синоп”, потім – на крейсерах “Гридень” та “Пам’ять Меркурія”, був помічником начальника водолазної школи.

У 1907-му році онук Іван Різнич перейшов до нещодавно створеного загону підводного плавання, послідовно командував човнами “Щука”, “Лосось”, “Білуга”, “Стерлядь”, але наступного року в чині старшого лейтенанта був звільнений в запас. Однією з причин стала його полемічна брошура під назвою “Відповідь тим, хто сумнівається у користі підводних човнів” та оприлюднена доповідь “Сучасні підводін човни у морській війні”. Офіцер-підводник виступив з критикою морського міністерства, яке у суднобудівній програмі зробило ставку на застарілі лінійно-броненосні кораблі. Цього йому не пробачили.

Славу принесла помста Колчака

Історичний казус: найвищий злет “капітана Немо” з Гопчиці – результат помсти майбутнього адмірала Олександра Колчака за нищівну критику не лише його, а й усього Морського генерального штабу.  

Іван Іванович Різнич вбачав майбутнє за субмаринами, а чиновники – за лінійно-броненосними кораблями. Тому 1908 року 30-річного офіцера Різнича списали на берег.

Проте з початком Першої світової війни змушені були відкликати. А коли виникла необхідність перегнати новозбудовану субмарину з Італії до Росії через зону активних морських бойових дій, Колчак доручив цю справу Різничу.

Історики зазначають, що доволі небезпечне плавання було спробою помститися капітану за давню критику й довести, що майбутнє підводного флоту не за субмаринами. Та ба, майбутній командувач Чорноморським флотом прорахувався. Саме цей похід остаточно увінчав славою капітана Різнича.

5000 миль під водою за 89 днів

13 червня 1917 року мінісубмарина “Святий Георгій” віддала швартови, щоб упродовж трьох місяців виживати, щомиті ризикуючи. Маршрут пролягав з італійського міста Спеція до Архангельська.

Німецькі підводні човни – повсюди, як і глибоководні міни. Температура всередині човна дорівнювала температурі води за бортом, забрудненість повітря визначалася за реакцією білих мишей (незмінних “членів екіпажу”), а освіжали його шляхом підняття на поверхню (як правило, уночі, аби не “засвітитися”).

До того ж згори постійно капала конденсована вода, а спати через нестачу ліжок доводилося по черзі.

Перехід Середземним морем, Гібралтарською протокою, Біскайською затокою, Англійським каналом, Ірландським морем, звивистими протоками Літл-Мінч і Норт-Мінч, Північним, Баренцевим та Білим морями. Декілька разів субмарину затоплювало. Атакував невідомий підводний човен.

Двічі виходили з ладу то правий, то лівий двигуни, суттєво збоїло інше обладнання. А на останній ділянці шляху з’явився новий “ворог” – яскраве північне сяйво. Спливати уночі, щоб субмарина “ковтнула свіжого повітря”, стало вкрай небезпечно.

Та попри все, “Святий Георгій” пришвартувався в Архангельську. Пройшовши за 89 героїчних днів 5000 миль водами Атлантичного, Північного Льодовитого океанів та п’яти морів.  

Та попри все, “Святий Георгій” пришвартувався в Архангельську. Пройшовши за 89 днів 5000 миль водами Атлантичного, Північного Льодовитого океанів та п’яти морів. 

Таємницю смерті не розгадали

Щодо біографії “капітана Немо” з Гопчиці, документально підтверджено:

• демобілізували Різнича 30 квітня 1918 року;
• 1919-го його прізвище згадується у паперах як відповідального за будівництво військово-морської бази на Кольському півострові;
• січень 1920-го – командиром охорони в Кандалакші;
• у “Списку морських чинів Північної області” вказано: “Залишився при евакуації (зима 1920) в Росії”;
• до вересня 1920-го є в списках в’язнів Холмогорського концтабору як “поплічник білих”.

А далі – загадки.

Існує три версії загибелі капітана Різнича:

• У березні-червні 1920-го заарештований особливим відділом Червоної Онезької флотилії і запроторений до Холмогорського концтабору, де після вересня, внаслідок “розвантаження бараків”, розстріляний (у списках вже не згадувався).
• Син зі слів мачухи заявив, що батько загинув того ж 1920-го на “баржі смерті”, затопленій більшовиками у Білому морі.
• Також існують свідчення, що підводник Різнич, повоювавши за “білих”, емігрував до Китаю та помер у Шанхаї влітку 1923 року.

Що сталося насправді, ми не знаємо і, мабуть, ніколи не дізнаємося.

Цікаві факти

• Підводний човен “Святий Георгій” перед передачею замовникові викрав італійський мічман запасу Анжело Беллоні та під комерційним прапором перегнав на Корсику, звідки звернувся до союзних держав з пропозицію викупити “бойову одиницю” та дозволити йому воювати на ній проти Австрії.
• Після того, як Різнича списали на берег, він зайнявся роздрібною торгівлею велосипедами фірми “Дукс”.
• Під час океанського переходу “Святого Георгія” постійно супроводжував британський тральщик “Айсленд”.
• Брошуру Різнича “Підводний човен “Стерлядь” (один з перших підручників з практики підводного плавання) через те, що апарат був розроблений в Росії, засекретили настільки, що донині не вдалося віднайти бодай одного примірника.
• Оскільки “Святий Георгій” будувався в теплій Італії, експлуатувати його за температури нижче нуля градусів виявилося неможливим, і комісія рекомендувала “воювати” виключно в Чорному морі влітку та поблизу баз.
• Син Різнича, теж Іван, був відомим художником-анімалістом, скульптором та книжковим ілюстратором. Працював на Ленінградському порцеляновому заводі імені М. В. Ломоносова та прожив до 90 років.

• 

• 

• 

• 

• 

• 

У 2004 році Гопчицю відвідала праправнучка Івана Різнича Ольга.

Кажуть, що підводники мають традиційний тост, який, за легендою, належить Івану Різничу:

За те, щоб кількість занурень завжди дорівнювала кількості повернень на поверхню.

Автори: Микола Сухомозський, Надія Аврамчук

Джерело: Йод.media