Один із куточків села Гопчиці односельчани називають Кут – це край вулиці Шевченка. Місцина на перший погляд нічим непримітна, тут повсюди з-під землі виступають тектонічні залежі граніту. Але особливість цих місць в тому, що це і є Босий Брід, і, згідно архівних документів, він, як і село Гопчиця, з 1766 року входить до Погребищенського ключа, який сягав до Володарки і належав родині поміщиків Ржевуських.

ДАВО, ф. 608, оп. 1, спр. 4, арк. 31-57, рукопис

Після російської революції 1917 року цю місцевість віднесли до Павлівської сільської ради. А в 90-ті роки минулого століття, згідно генерального плану села, Босий Брід став продовженням вулиці Шевченка села Гопчиці. Неподалік струменить річка Рось, на жаль, не така повноводна, як у давні часи, і саме тут пролягала дорога Великого Кобзаря осінньою порою 1846 року. Саме тоді Тарас Григорович Шевченко у складі Київської археографічної комісії вирушив з Києва до Кам’янця-Подільського для розгляду стародавніх актів.

В Київській археографічній комісії Тарас Шевченко працював з 10 грудня 1945 року до 1 березня 1847 року і здійснив вагомий внесок у вивчення рідного краю в ході тривалих подорожей за дорученням цієї установи. Восени 1846 р. поет здійснив третю наукову подорож по Україні, на цей раз на Правобережжя. 21 вересня він одержав від Київської археографічної комісії доручення з програмою етнографічних і художніх робіт. Доручення підписав сам генерал- губернатор Д.Г. Бібіков. В документі говорилося:

“Поручаю Вам отправиться в разные места Киевской, Подольской и Волынской губерний и постараться собрать следующие сведения: 1. О народных преданиях, местных повестьях и сказаниях и песнях. 2. О замечательных курганах и урочишах. С этих курганов снять эскиз формы и величины. 3. Осмотреть замечательные монументальные памятники и древние здания и составить им описание”.

Кирничка біля річки Самець

Залишки колишньої поштової станції, де зупинявся Тарас Шевченко

Наприкінці вересня 1846 року Тарас Шевченко виїхав з Києва на Поділля. Шевченкові належало насамперед дістатися Кам’янця-Подільського, центру тодішньої Подільської губернії. З Києва Тарас Григорович вирушив 25 вересня за маршрутом: Віта – Васильків – Біла Церква – Сквира й невдовзі опинився в межах сучасної Вінницької області. За кілька днів поет перетнув її з північного сходу на південний захід через поштові станції Морозівку, Плисків, Липовець, Жорнище. Брацлав, Шпиків, Джурин, Серби, Могилів-Подільський, Яришів і далі – на Кам’янець.

Картка Київської губернії 1821 року, на якій зокрема позначені і поштові відділення

Шлях Шевченка на Вінниччині розпочався з села Морозівки та Босого Броду, де на той час розташовувалася поштова станція з підвалом для збереження ліків, лікарня, військові шпиталі, водяний млин та ін.

Кам’яна основа мосту, який був частиною старого поштового тракту

Далі шлях археографічної комісії проліг через Плисків, Андрушівку, Очеретню, а звідтіля на Липовець. Шевченка причарувала природа подільського краю, побут і звичаї місцевих селян, неповторні пам’ятки історії та культури, слава і волелюбність наших земляків.

Раніше річка була більш повноводною

Ще одна кам’яна стіна мосту на Босому Броді

Напевно, неабияк вразили краєвиди нашого надросянського краю поета, тому він і затримався тут на декілька днів.

Дибська Марія Федотівна – одна зі старожилів Гопчиці

Як згадує 88-річна жителька нашого села Дибська Марія Федотівна, старі люди, які проживали неподалік, переказували, що тут бував Тарас Шевченко і любив ходити по воду до криниць, які знаходилися майже поряд.

Одну із них – край шляху у напрямку станції Ржевуської – у 80-ті роки минулого століття за ініціативи тодішнього керівника району облагородили. Але з роками вона знову занепала. Інша криничка – в Круподеринецькому лісі над Россю – була обкладена старою гранітною шашкою, а вода в ній чиста, як сльоза. Зараз це місце у край запущеному стані.

Нещодавно ініціативна група з Гопчиці – директор краєзнавчого музею Михайло Петренко, сільський голова Гопчиці Роман Прилуцький та засновник ініціативної групи ReLoad з відродження села Гопчиці Олександр Саліженко – провели невелику історико-етнографічну експедицію, поспілкувались із старожилами і оглянули місця нашого краю, де колись ходив Тарас Григорович Шевченко. На жаль, більшість цих об’єктів  знаходяться в занедбаному стані і ризикують зникнути з історії села та пам’яті людей. Після візиту вирішили ініціювати відновлення цих місць, провести роботи з благоустрою і прокладення туристичного маршруту.

Михайло Петренко, директор Гопчицького краєзнавчого музею