Ревізькі казки – документи, що відображають результати проведення ревізій податного населення Російської імперії у XVIII – 1-й половині XIX ст., що проводилися з метою подушного податкового обкладення населення.

Ревізькі казки (назва документів ревізькі казки дослівно означає казки ревізій, тобто казки-розповіді (опити і їх результати) здійснені в процесі перевірки-ревізії, в даному випадку — населення держави, – Вікіпедія) були поіменними списками населення, в яких вказувалися ім’я, по батькові та прізвище власника двору, його вік, ім’я та по батькові членів родини із зазначенням віку, стосунків до глави сім’ї. До ревізьких казок (крім 1, 2 та 6 ревізій) включалися особи чоловічої і жіночої статі, але в зведених таблицях жіноча стать ніколи не фігурувала.

Всього було десять ревізій: I (1719), II (1742), III (1762), IV (1782), V (1795), VI (1811), VII (1816), VIII (1836), IX (1851), X (1858).

В даному випадку VI ревізія селян Гопчиці за 1811 рік.

Копію документа надав Віктор Долецький, Центр вивчення генеалогії “Пращур“.

Ревизская сказка

1811 годъ Сентября дня, Кіевской Губерній Махновскаго повета Села Гопчицы Помещика тайного советника Киевскаго Губернского Маршала, и разныхъ орденовъ Кавалера Адама Станиславова сына Графа Ржевуского о состоящихъ мужского пола крестьянахъ.

У містах ревізькі казки складалися представниками міського управління, в селищах державних селян – старостами, в приватних володіннях – поміщиками або їх керуючими.

У проміжках між ревізіями ревізькі казки уточнювалися. Вироблялася фіксація наявності або відсутності особи на момент поточного обліку, причому в разі відсутності фіксувалася причина (помер, в бігах, відселений, в солдатах і тд.). Всі уточнення ревізьких казок ставилися до наступного року, тому кожна «ревізька душа» вважалася наявною до наступної ревізії навіть в разі смерті людини, що дозволяло державі з одного боку підвищувати збирання подушного податку, а з другого створювало умови для зловживань (цей факт отримав відображення в творі М. В. Гоголя «Мертві душі»).

Сьогодні матеріали ревізьких казок є одним з джерел в генеалогічних дослідженнях.

У Слобідській Україні першим подушним обліком населення, введеним російським царем Петром І, була перша ревізія, яка проводилась у 1718—1727 роках. Наступною була друга ревізія (1742 р.) і подальші.

У Лівобережній Україні першим подушним обліком населення, введеним російським царем Петром І, була четверта ревізія, яка проводилась у 1781—1787 роках, оскільки на початку цього періоду Лівобережжя остаточно втратило автономію. У Правобережній Україні першим був п’ятий подушний облік (ревізія), який проводився протягом 1794—1808 рр., оскільки приєднання її до Росії відбулося у 1793—1795 роках.