Починаємо рубрику #ПоїхалиНаРозвідку, в якій будемо розповідати про маловідомі або забуті факти та місця не лише Гопчиці, а й довколишніх сіл та містечок рідного Поділля, які варто побачити кожному.

На території Поділля тисячі років вирує життя, тут перетинались мільйони людських доль, відбувались битви, які кардинально змінювали світову історію. Наша земля виростила і виховала багатьох відомих людей, вона зберігає в собі тисячі крутих сюжетів для фільмів та серіалів.

Все це будемо відкривати та досліджувати разом, вивчати самі та розповідати про наш край туристам.

Сьогодні роскажемо про старе єврейське кладовище, яке знаходиться на одному з пагорбів Погребища. Однак про нього не здогадуються більшість місцевих мешканців та людей з довколишніх сіл. У Погребищі багато років жила велика єврейська громада, на початку ХХ століття вона складала третину населення.

Переклад напису над входом на кладовище:


“Присвячується онучці равина (нехай його пам’ять оберігає нас) пані Перель (доньці учителя нашого) Ісраеля Йосефа (мир їй)”.

Справа внизу


“І заслугам сина її Шалома, сина Перель і всій його родині”.

Зліва внизу


“На честь святої подорожі «Згадуючи любов древніх» на вершині його свята честь, нехай буде гідний доброго та довгого життя всевишній. Нехай буде він благословенний!

Дорога доріг Ноам і всі шляхи її (шалом). Шлях до меморіалу ребе Шалома з Погребищ був відреставрований для паломників, які відвідують меморіал”.

Внизу


“Шляхи її – шляхи приємні, і всі стежки її – мирні”. Вказівник до могили рабі Шалома з Погребищ та імена тих, хто піклувався про відновлення надгробків та прокладення дороги”.

Цитата з Мішлей (притч Соломонових, 3:17)

На кладовищі зберігаються десятки старих єврейських могильних плит (“мацев”), а головний об’єкт — “огель” (“шатро”) — надбудова над похованнями хасидського цадика, рабина Шалома Шахна, який користувався великою популярністю серед хасидів. Він є онуком Дов-Бера (Магіда) із Межиріча — другого лідера хасидського руху. Також на кладовищі похований його старший син рабин Аврагам. Молодший син Шалома Шахни, який також народився у Погребищі, був ще один відомий хасидський цадик Ізраель Фрідман, якого називали Ружинський ребе (1797—1850), який заснував власний двір у Ружині, а згодом у Садгорі — районі Чернівців.

Як зазначено в енциклопедії, за єврейською традицією, земля на цвинтарі вважається святою. Створення кладовища є одним із перших пріоритетів для нової єврейської общини. Основна відмінність між християнськими, і єврейськими кладовищами полягає у відмінному трактування могил. Християнське розуміння дозволяє порушувати існуючі поховання після певного часу для виконання нових. Християнське кладовище, яке не використовується протягом тривалого часу, може бути ліквідованим. Згідно з принципами юдаїзму кожен надгробок і ціле кладовище є недоторканними, до того часу, допоки відомо про його місце знаходження. До винятків належать випадки, коли виконується ексгумація для перенесення останків на Святу Землю або до родинної могили.

Як писав єврейський громадський діяч Михайло Грінберг, у 1988 році він із представниками єврейської спільноти їздили регіонами України, зокрема Поділлям, Галичиною та Волинню, з метою відновлення кладовищ та поховань. І випадково група заїхала у Погребище, де місцевий хлопець показав їм могилу єврейського святого на високому і крутому пагорбі.

“На краю обриву він показав нам невелику гору, зарослу густою травою та будяком. Але як тільки ми заглибилися в ці зарослі, нас зупинив грізний крик, що доносився звідкись із прірви. Через кілька секунд з-під обриву з’явився старий дід. Він розмахував палицею, шумно лопочучи щось на суміші російської, української та ідиш. Він виявився дуже цікавим, цей дід! Ще у 1923 році, коли молодому хлопцю Михайлу Носику було 18 років, єврейська громада виділила йому будиночок біля підніжжя пагорба і запропонувала стати сторожем місцевого кладовища. Кладовища вже немає – лише жалюгідні рештки могильних плит та частина фундаменту огеля, де, за словами старого, знаходилися дві могили: рабі Шалома-Шахно та його старшого сина рабі Аврагама. Аж до війни, за твердженням старого, всередині огелю горів вічний вогонь, який підтримував спеціально приставлений єврей. Старий-українець вільно говорить на ідиш, іноді вставляв в свою промову івритські слова і вирази, з гордим виглядом демонструючи свої знання і пояснюючи, що це – “лошон койдеш”. Йому вже нічого охороняти, але ми кілька разів переконувалися, що Міхл (так його колись звали Погребищенські євреї) продовжує нести службу, пильно стежачи за всіма, хто опиняється біля могили, з якою пов’язане все його життя”.

згадує Михайло Грінберг.

За словами Грінберга, виконком Погребищенської міськради дозволив єврейській громаді впорядкувати могилу цадика і в подальшому доглядати за нею. Тоді було збудовано стіни, встановлено надгробки і прикріплено мармурові дошки, з написами, що тут поховані батько знаменитого рабі Ісраеля Ружинського і його старший брат.

Саме з Погребищ походив і рід відомого єврейського письменника-публіциста і філософа Ушера Ісаєвича Гінцберга (Агад Га-ама), який жив та навчався у Гопчиці майже два десятиліття. У 1868 році батьки Ушера – Ісая Гінцберг і Голда Зозовська – переїхали в Гопчицький маєток, який вони орендували у графа Pжевуського. Ісая Гінцберг походив з відомого єврейського роду з Погребищ, а Голда Зозовська – зі Сквири. Родина прожила в Гопчиці 18 років, у 1886 році вони вимушені були переїхати до Одеси внаслідок царського указу, що забороняв євреям орендувати землю.

Детально про життя в Гопчиці родини Гінцбергів описані у спогадах сестри Агад Га-ама доктора Естер Гінцберг-Шимкіної.


Агад Га-ам в Гопчиці

Село Гопчиця і панський будинок (Глава 1)

Це було дивовижне село в Україні, в Малоросії, в Київській губернії, неподалік від повітового міста Бердичева і маленького єврейського містечка Погребище… Це невелике село, з назвою Гопчиця, потопало в зелені, гаях і лісах. 


Слід зазначити, що єврейське населення містечка Погребище на початку ХХ століття складало третину. У 20-х роках ХХ століття у Погребищі навіть діяла окрема Єврейська містечкова Рада, у Погребищі та довколишніх селах (зокрема і в Гопчиці) видавались документи на бланках продубльованих на ідиш.

Як зазначають історики, у рамках політики «коренізації» у 1920-х були утворені єврейські (а також німецькі, польські, російські та ін.) сільради та національні райони, де організовувалися єврейські школи та заклади культури, а ідиш був офіційною мовою діловодства та навчання. Від середини 1930-х, після зупинки «коренізації», національні райони були розформовані. Очевидно, що залишок бланків з тих сільрад чи нацрайонів не викинули, а використовували для видачі нових документів.

Зі старих часів залишилася, так звана, «Кравецька синагога», побудована в XVII столітті, з оригінальною художнім розписом на стінах. Це була одна з найкрасивіших пам’яток старої єврейської архітектури (всередині синагога була чотириповерховою). Залишилися і старі рідкісні менори, зроблені єврейськими умільцями і майстрами XVII століття. Найбільш відомою була неперевершена Погребищенська менора, яку за наявними свідченнями, бідний майстер Брух створював протягом шести років. Вона увійшла до скарбниці єврейського мистецтва, її зображення відтворено на численних репродукціях.

Із книги Самуїла Ортенберга “Тканина життя (спогади російського єврея)”

Трохи далі від старого єврейського кладовища у Погребищі, на пагорбі з іншого боку, є меморіал знищеним євреям німецькими військами під час Другої світової війни. Комплекс розташований біля дороги у ярі, де відбулися розстріли 19-23 жовтня 1941 року.