Напевно, немає нічого вічного на нашій землі, окрім людської пам’яті. З покоління в покоління передається красива легенда про невелике подільське село, яке існувало в урочищі Кодинка. Але, на жаль, в ХІІІ столітті його спалили під час набігу монголо-татари. Більшість люду загинуло, а ті, кому пощастило вижити, втекли в густі ліси понад річкою і там облаштували житло. Так зародилося нове село Гопчиця.

Так сьогодні виглядає урочище Кодинка:

У ХVI столітті село входило до складу Київщини. Гніт польської шляхти спровокував масштабне селянське повстання під проводом Богдана Хмельницького, учасники якого встановлювали козацькі порядки, обирали сотників та гетьманів, запровадили козацький суд. З переказів відомо, що мешканці Гопчиці також взяли участь у повстанні, сотником було обрано селянина на прізвище Ходак, він з незначною кількістю прибічників приєднався до загонів Максима Кривоноса.

Найбільшого руйнування село зазнало під час походу Яреми Вишневецького від Лубен на Волинь. У середині ХVIІІ століття становище селян погіршало, це призвело до подій 1786 року, відомих в історії як Коліївщина. Вир повстання не оминув Гопчиці, частина селян взяли активну участь у бунті. Село в той час належало князю Вишневецькому і входило до Погребищенського ключа, котрий сягав аж до Володарки. Правда, з 1762 року землі цього ключа значно зменшилися і переходять у спадок Станіславу Фердинанду графу Ржевуському, потім його сину Адаму, а згодом внуку Адаму, який народився у 1806 році.

У 1726 році вперше згадується в селі Гопчиці церква на честь Святої Трійці (в Державному історичному архіві є церковно-метрична книга Свято-Троїцької церкви села Гопчиці за 1747-1799 роки).

З 1796 року Гопчиця входить до Липовецького повіту, Брацлавської губернії. В селі в цей час нараховувалось 663 жителя – 315 чоловіків і 348 жінок.

Згідно ревізії селян 1811 року, село належало Адаму Станіславовичу Ржевуському.

Перша сторінка ревізії

Остання сторінка. 382 селян чоловічої статі нараховувалось в Гопчиці в 1811 році

Дивитись повністю ревізію селян Гопчиці за 1811 рік

З 1828 року Гопчиця належить доньці графа Адама Ржевуського Павліні, котра перебуває в шлюбі зі статським радником Іваном Стефановичем Різнічем.

У 1864 році у Києві вийшла друком книга Лаврентія Похилевича “Сказание о населенных местностях Киевской губернии” (Завантажити − PDF (RAR) − 184,1 Mb)

Сказания о населенных месностяхъ Киевскои губерніи или историческія і церковныя заметки о всихъ деревняхъ, селахъ, местечкахъ и городах, в пределахъ губерніи находящихся.

Собрал: Л. Похилевичъ, Кіевъ, в типографія Кіевопечерской Лавры, 1864 год

В ній Гопчиця описана так:

Гопчица село, на ровномъ месте, при речке Гопчице, въ 5-ти верстахъ от Погребищъ. Жителей обоего пола 1384. Въ 1741 году в Гопчице было 50 дворов; земли числится въ именіи 3022 десятины. Сь 1828 года Гопчица принадлежит дочери графа Адама Ржевуского Павлине, состоящей в супружестве за статскимъ советникомъ Ризничомъ. Церковь въ честь Пресвятои Тройцы деревьяная, построена помещикомъ Ризничемъ въ 1855 году. Колокольня и ограда вокруг церкви каменныя построенныя въ 1850 году при священнике Маевскомъ, предшествующая церковь причислена къ 5-му классу. Земли имеетъ 50 десятин, при церкви заведено приходское элементарное училище для детей прихожанъ тщаніем покойного священника Маевскаго и просвещеннымъ покровительствомъ владельца Ивана Степановича Ризнича, родом Серба.

Після 1861 року Різнічі продають свій маєток полковнику Вощиніну, який в селі майже не бував, а господарством заправляла його дружина.

“Дело Киевского губернского по крестьянским делам Присутствия третьего выкупного стола 21 июня 1866 года № 15362”.

Имение селения Гопчицы – жены статского советника Паулины Адамовны Ризнич в числе 637 душ и выкупной земли в количестве 1674 десятин 1840 саженей (в том числе неудобной земли – 55 д. 1620 с.) на 49 лет по 6% ежегодно с крестьян. Акт №63 от 17.09.1873 года – об окончательном отводе и ограничении земель, отошедших в собственность крестьянам по выкупному акту по имению помещицы Александры Ивановны Цехановецкой, приобретенному ею по наследству от матери Паулины Адамовны Ризнич. 

Крестьянских усадеб – 243. Подробное исчисление с каждого хозяина, как оброка, так и недельной повинности находиться в Подворной описи.

“О выдаче свидетельства помещице Цехановецкой (Ризнич) Александре Ивановне об имении в селе Гопчицы Бердичевского уезда – дело №417 за 1874 год Киевской палаты уголовного и гражданского суда.

Киевский земельный банк выдал Цехановецкой А. И. под залог имения села Гопчицы 41200 рублей для содержания 25 воспитанников 2-й Киевской гимназии.


Пределено: Ввести во владеніе жену поручика Александру Ивановну Цыхановецкую, доставшемся ей по наследству от матери ея Паулины Ризничъ, урожденной Графини Ржевускихъ именіемъ селомъ Гопчицею, съ господскою землею при немъ всего: тысячу семьсотъ восемдесятъ восемь десятинъ по плану 1856 года – составленному вольнопрактикующимъ землемеромъ Пасковичемъ со всеми на этой земле водяными и лесными угодіями, оброчными статьями, винокуреннымъ заводомъ, двумя водяными мельницами изъ коихъ одна крупчатка, ветряною мельницею, господскимъ домомъ, съ жилыми и экономическими при немъ постройками и со всеми на этой земле принадлежащий къ именію зданіями и другими постройками; о чемъ составить за подписью присудствующихъ временнаго Отделенія Бердичевскаго Уезднаго Полицейскаго Управленія вводный листъ, препроводить таковый въ Бердичевскій Уездный Судъ, а копію съ онаго листа выдать поверенному владелицы Госпожи Цыхановецкой, отставному Коллежскому Секретарю Николаю Семеновичу Кржижановскому. Подлинное подписали Бердичевский Уездный Исправникъ Бердняевъ, Уездный Стряпчій Добрыкинъ и Становой Приставъ Тетеруковскій. При семъ вводе находились соседи по именію крестьяне собственники села Гопчицы Сельской Староста Профирий Степанович Петренко, Церковный Староста крестьянин Степан Андреев Максименко, крестьянин Фома Федоров Лавренчук, Павел Семенов Бургила, Василій Алексеевич Луцетенко, Иванъ Григоріевичъ Белоконенко, Даниилъ Яковлевичъ Подгорный, Исаакъ Викторовъ Салиженко, а вместо ихъ неграмотныхъ по личной просьбе расписался приходской священникъ духовник Села Гопчицы Николай Цакаловскій”

За даними першого перепису населення в Російській імперії за 1897 рік, маєток та землі села Гопчиця значаться як власність Олександри Вощиніної (Цехановецької).

Мапа 1868 року Київської, Подільської та Волинської губерній. Гопчиця (внизу праворуч) на мапі підписана як “Гайчицы”, через село протікає річка Самець

На даній мапі Гопчиця (вгорі праворуч) також підписана як “Гайчицы”

Так виглядали хати в Гопчиці на початку ХХ століття:

Хата - Кооперативна 26

Стара хата, вул. Кооперативна, 26

В роки Першої світової війни земля переходила до заможніших односельців, а селяни наймитували. Частина з них пішла працювати на Погребищенський буряково-сахарний і рафінадний завод (тодішня назва).

Натисніть для збільшення. План села Гопчиці 1916 року. “Именія Гопчицы Кіевской губерніи, Бердичевского уезда. Владенія наследниковъ дворянки О.І.Вощининой, находящагося въ арендномъ пользованіи Акціонернаго Общества Погребищенскаго свекло-сахарного и рафинадного завода

Жовтневий переворот 1917 року у Гопчиці зустріли з надією, відбулося зібрання селян, на якому був створений комітет по розподілу поміщицького майна та землі, до його складу увійшли Я. Луценко, Я. Лабенко, Л. Касьян, а вже у червні 1918 року в селі з’явився загін гайдамаків, який відібрав поміщицьке майно і покарав активістів, керував розправою управитель Казимірський.

Текст підготували:

Михайло Петренко, завідувач краєзнавчого музею історії села Гопчиця

Дмитро Саліженко, дослідник, місцевий краєзнавець

Читайте також