Напевно, немає нічого вічного на нашій землі, окрім людської пам’яті. З покоління в покоління передається красива легенда про невелике подільське село, яке існувало в урочищі Кодинка. Але, на жаль, в ХІІІ столітті його спалили під час набігу монголо-татари. Більшість люду загинуло, а ті, кому пощастило вижити, втекли в густі ліси понад річкою і там облаштували житло. Так зародилося нове село Гопчиця.

Так сьогодні виглядає урочище Кодинка:

У ХVI столітті село входило до складу Київщини. Гніт польської шляхти спровокував масштабне селянське повстання під проводом Богдана Хмельницького, учасники якого встановлювали козацькі порядки, обирали сотників та гетьманів, запровадили козацький суд. З переказів відомо, що мешканці Гопчиці також взяли участь у повстанні, сотником було обрано селянина на прізвище Ходак, він з незначною кількістю прибічників приєднався до загонів Максима Кривоноса.

Найбільшого руйнування село зазнало під час походу Яреми Вишневецького від Лубен на Волинь. У середині ХVIІІ століття становище селян погіршало, це призвело до подій 1786 року, відомих в історії як Коліївщина. Вир повстання не оминув Гопчиці, частина селян взяли активну участь у бунті. Село в той час належало князю Вишневецькому і входило до Погребищенського ключа, котрий сягав аж до Володарки. Правда, з 1762 року землі цього ключа значно зменшилися і переходять у спадок Станіславу Фердинанду графу Ржевуському, потім його сину Адаму, а згодом внуку Адаму, який народився у 1806 році.

У 1726 році вперше згадується в селі Гопчиці церква на честь Святої Трійці (в Державному історичному архіві є церковно-метрична книга Свято-Троїцької церкви села Гопчиці за 1747-1799 роки).

З 1796 року Гопчиця входить до Липовецького повіту, Брацлавської губернії. В селі в цей час нараховувалось 663 жителя – 315 чоловіків і 348 жінок.

Згідно ревізії селян 1811 року, село належало Адаму Станіславовичу Ржевуському.

Перша сторінка ревізії

Остання сторінка. 382 селян чоловічої статі нараховувалось в Гопчиці в 1811 році

Дивитись повністю ревізію селян Гопчиці за 1811 рік

З 1828 року Гопчиця належить доньці графа Адама Ржевуського Павліні, котра перебуває в шлюбі зі статським радником Іваном Стефановичем Різнічем.

У 1864 році у Києві вийшла друком книга Лаврентія Похилевича “Сказание о населенных местностях Киевской губернии” (Завантажити − PDF (RAR) − 184,1 Mb)

Сказания о населенных месностяхъ Киевскои губерніи или историческія і церковныя заметки о всихъ деревняхъ, селахъ, местечкахъ и городах, в пределахъ губерніи находящихся.

Собрал: Л. Похилевичъ, Кіевъ, в типографія Кіевопечерской Лавры, 1864 год

В ній Гопчиця описана так:

Гопчица село, на ровномъ месте, при речке Гопчице, въ 5-ти верстахъ от Погребищъ. Жителей обоего пола 1384. Въ 1741 году в Гопчице было 50 дворов; земли числится въ именіи 3022 десятины. Сь 1828 года Гопчица принадлежит дочери графа Адама Ржевуского Павлине, состоящей в супружестве за статскимъ советникомъ Ризничомъ. Церковь въ честь Пресвятои Тройцы деревьяная, построена помещикомъ Ризничемъ въ 1855 году. Колокольня и ограда вокруг церкви каменныя построенныя въ 1850 году при священнике Маевскомъ, предшествующая церковь причислена къ 5-му классу. Земли имеетъ 50 десятин, при церкви заведено приходское элементарное училище для детей прихожанъ тщаніем покойного священника Маевскаго и просвещеннымъ покровительствомъ владельца Ивана Степановича Ризнича, родом Серба.

Після 1861 року Різнічі продають свій маєток полковнику Вощиніну, який в селі майже не бував, а господарством заправляла його дружина.

“Дело Киевского губернского по крестьянским делам Присутствия третьего выкупного стола 21 июня 1866 года № 15362”.

Имение селения Гопчицы – жены статского советника Паулины Адамовны Ризнич в числе 637 душ и выкупной земли в количестве 1674 десятин 1840 саженей (в том числе неудобной земли – 55 д. 1620 с.) на 49 лет по 6% ежегодно с крестьян. Акт №63 от 17.09.1873 года – об окончательном отводе и ограничении земель, отошедших в собственность крестьянам по выкупному акту по имению помещицы Александры Ивановны Цехановецкой, приобретенному ею по наследству от матери Паулины Адамовны Ризнич. 

Крестьянских усадеб – 243. Подробное исчисление с каждого хозяина, как оброка, так и недельной повинности находиться в Подворной описи.

“О выдаче свидетельства помещице Цехановецкой (Ризнич) Александре Ивановне об имении в селе Гопчицы Бердичевского уезда – дело №417 за 1874 год Киевской палаты уголовного и гражданского суда.

Киевский земельный банк выдал Цехановецкой А. И. под залог имения села Гопчицы 41200 рублей для содержания 25 воспитанников 2-й Киевской гимназии.


Пределено: Ввести во владеніе жену поручика Александру Ивановну Цыхановецкую, доставшемся ей по наследству от матери ея Паулины Ризничъ, урожденной Графини Ржевускихъ именіемъ селомъ Гопчицею, съ господскою землею при немъ всего: тысячу семьсотъ восемдесятъ восемь десятинъ по плану 1856 года – составленному вольнопрактикующимъ землемеромъ Пасковичемъ со всеми на этой земле водяными и лесными угодіями, оброчными статьями, винокуреннымъ заводомъ, двумя водяными мельницами изъ коихъ одна крупчатка, ветряною мельницею, господскимъ домомъ, съ жилыми и экономическими при немъ постройками и со всеми на этой земле принадлежащий къ именію зданіями и другими постройками; о чемъ составить за подписью присудствующихъ временнаго Отделенія Бердичевскаго Уезднаго Полицейскаго Управленія вводный листъ, препроводить таковый въ Бердичевскій Уездный Судъ, а копію съ онаго листа выдать поверенному владелицы Госпожи Цыхановецкой, отставному Коллежскому Секретарю Николаю Семеновичу Кржижановскому. Подлинное подписали Бердичевский Уездный Исправникъ Бердняевъ, Уездный Стряпчій Добрыкинъ и Становой Приставъ Тетеруковскій. При семъ вводе находились соседи по именію крестьяне собственники села Гопчицы Сельской Староста Профирий Степанович Петренко, Церковный Староста крестьянин Степан Андреев Максименко, крестьянин Фома Федоров Лавренчук, Павел Семенов Бургила, Василій Алексеевич Луцетенко, Иванъ Григоріевичъ Белоконенко, Даниилъ Яковлевичъ Подгорный, Исаакъ Викторовъ Салиженко, а вместо ихъ неграмотныхъ по личной просьбе расписался приходской священникъ духовник Села Гопчицы Николай Цакаловскій”

За даними першого перепису населення в Російській імперії за 1897 рік, маєток та землі села Гопчиця значаться як власність Олександри Вощиніної (Цехановецької).

Мапа 1868 року Київської, Подільської та Волинської губерній. Гопчиця (внизу праворуч) на мапі підписана як “Гайчицы”, через село протікає річка Самець

На даній мапі Гопчиця (вгорі праворуч) також підписана як “Гайчицы”

Так виглядали хати в Гопчиці на початку ХХ століття:

У період Першої світової війни село залишилося майже без чоловіків, господарства, особливо найбідніших, сильно занепадали. Земля переходила до заможніших односельців, а селяни наймитували. Частина з них пішла працювати на Погребищенський буряково-сахарний і рафінадний завод (тодішня назва).

Натисніть для збільшення. План села Гопчиці 1916 року. “Именія Гопчицы Кіевской губерніи, Бердичевского уезда. Владенія наследниковъ дворянки О.І.Вощининой, находящагося въ арендномъ пользованіи Акціонернаго Общества Погребищенскаго свекло-сахарного и рафинадного завода

Жовтневий переворот 1917 року у Гопчиці зустріли з надією, відбулося зібрання селян, на якому був створений комітет по розподілу поміщицького майна та землі, до його складу увійшли Я. Луценко, Я. Лабенко, Л. Касьян, а вже у червні 1918 року в селі з’явився загін гайдамаків, який відібрав поміщицьке майно і покарав активістів, керував розправою управитель Казимірський.

У кінці листопада 1918 біля Гопчиці відбувся бій між петлюрівцями і гайдамаками, після відступу гайдамаків та німців, які охороняли Погребищенський цукрозавод, у селі лишилися петлюрівці.

У кінці лютого 1919 року в село увійшли більшовики. У цей час було створено комітет бідноти, який очолив Й. Прилуцький, головою сільради обирають М. Кириченка, який повернувся з еміграції із США.

У червні 1920 року Гопчицю займають білополяки. Однієї червневої ночі між ними та більшовиками відбувся рукопашний бій, внаслідок сутички 13 більшовиків загинуло, їх поховано на Гопчицькому цвинтарі (братську могилу було впорядковано у 1985 році).

0-02-05-f7a4d7e9c7e80c58543941a2a30f97d9d5abf5137eb97e9850e7b1ec9d41def2_full

Влітку 1932 року розпочався голод, за спогадами старожилів, він був лютий, через нестачу провізії в селі не залишилося ні котів, ні собак. Люди рятувалися на Погребищенському цукрозаводі та в заготзерні, що діяло на станції Рось.

0-02-05-26a36362ed9fa6510e587a3cd568838a26da4c748418154f27adb8fbf624fc21_full

10 січня 1939 року Погребищенський район вивели з Київської і включили до складу Вінницької області.

Звістка про початок Другої світової війни прийшла в Гопчицю 22 червня 1941 року, а вже 23 червня до Погребищенського райвійськкомату рушили колони військовозобов’язаних першої черги призову. За неповними даними, тоді було мобілізовано понад 600 жителів Гопчиці, 213 з них загинули на фронтах Другої світової. Їхні імена викарбовано на стелі поряд з пам’ятником у центрі населеного пункту.

19 липня 1941 року гітлерівці зайняли село, у приміщенні школи розмістили штаб, казарму і конюшню. Під час окупації селом керував німець на прізвище Шуман зі старостою Храбаном.

Наприкінці листопада 1943 року в селі сталася жахлива трагедія. Група партизанів із взводу Судакова спалили німецьку радіостанцію та вбили двох солдатів. Наступного дня в Гопчицю прибув каральний загін, до його складу, окрім есесівців, входили поліцаї, які виявляли особливу жорстокість: палили хати, арештовували всіх, хто потрапляв їм на очі, стріляли тих, хто намагався втекти. Наступного дня арештованих заручників вивели і 21 розстріляли за станцією Рось.

З часом на місці розстрілу, за ініціативи Дмитра Саліженка та при матеріальній підтримці голови колгоспу “Дружба” Олексія Лісового, було встановлено пам’ятний хрест, а на гранітній плиті було викарбовано імена безвинно убієнних односельчан.

0-02-05-3eb67f1012f9a8bc1437325884eff935eb4623c8544e7de780ba8b4fd9b95113_full

Звільнили Гопчицю від фашистів війська Першого Українського фронту 31 грудня 1943 року. За часи окупації місцеві господарства були повністю знищені. Після визволення села взялися до його відбудови, фактично всі роботи виконувалися жінками, підлітками, інвалідами та людьми похилого віку.

Текст підготували:

Михайло Петренко, завідувач краєзнавчого музею історії села Гопчиця

Дмитро Саліженко, дослідник, місцевий краєзнавець

Читайте також