З кінця 1920-х років село починає розбудовуватись, з’являються нові вулиці Каміння верхнє та Каміння нижнє (згодом Сорокопуда і Шевчука), розширилася вул. Долинки (нині Центральна), з’явились хати на Заводській, на Капуштеринцях (тепер вул. Рось), на Веселівці, в урочищі Очеретно (нині вул. Кут). За цей час територія села збільшилася майже вдвічі.

В 1920 році в Гопчиці було 400 селянських дворів, у 1928 році – 700.

Голови сільської ради Гопчиці:

З’являються різні форми кооперативних об’єднань, організатором яких був А. Скрипник.

Організатори Гопчицького споживчого кооперативного товариства (1920-ті роки). Стоять зліва направо: Прилуцький Микола Олександрович (бухгалтер ССТ), Максименко Семен Олександрович (секретар сільської ради, закатований нацистами в роки Другої світової), Токовий Демедь Семенович. Сидять зліва направо: Токовий Трохим Семенович, Шевченко Охрем Семенович (голова ССТ, репресований радянською владою)

Гопчицьке споживче товариство, 1937 рік

У населеному пункті розпочали роботу лікнепи, хати-читальні, клуб.

“Ліквідаторами” називали в той час активістів у боротьбі з неписемністю. Ймовірно, ці люди будували нову школу в Гопчиці і в них було щось на кшталт соцзмагання. “Ліквідатори” займались справою боротьби з неграмотністю у вільний від основної роботи час і фото цілком вірогідно свідчить про один із періодів інтенсивного облаштування школи. Також можна припускати, оскільки справа облаштунку школи не була справою “ліквідаторів” одного села, то тут зображено актив “ліквідаторів” Погребищенського району і треба читати “конФЕренція”. Люди, що боролись з неграмотністю, ті самі селяни, часом самі не досконало володіли українською, тим більш, що перше, що друге слово (конкуренція і конференція) – іншомовні і не характерні для селянського вжитку (з документа 1924 р.: “абсолютное большинство ликвидаторов не имеют даже среднего образования, а только низшее и никакого педагогического стажа”)

З 1927 року в Гопчиці організовуються два СОЗи: “Нове життя” очолив Я. Лабенко, “Червоний хлібороб” — В. Ващенко.

Бригада перших колгоспників, 1930 рік. 1. Косовський Юхим Андрійович 2. Ващенко Вакум Семенович 3. Максименко Іван Назарович 4. Петренко Іван 5. Лабенко Федот 6. Лабенко Яків 7. Довганенко Тимофій Андрійович 8. Динський Павло 9. Дибський Михайло 10. Бабієнко Гурій 11. Довганенко Степан Андрійович 12. Довганенко Яким 13. Білоконь Юхим 14. Каліченко Хома

На початку 1934 року в селі було організовано колгоспи ім. Молотова (349 сімей)  та “Нове життя” (342 сім’ї), які ділились по річці. За обома колгоспами було закріплено 2486 га орної землі.

Збір першого врожаю колективного господарства в Гопчиці

Саєнко Родіон Іванович (в центрі), перший голова колгоспу ім. Молотова в Гопчиці

Саєнко Родіон Іванович (в центрі), перший голова колгоспу ім. Молотова в Гопчиці

Голова колгоспу

Голова колгоспу “ім. Молотова” Саєнко Родіон Іванович на полі цукрових буряків з головним агрономом Завирюхою, 1933 рік

Після відновлення сільгоспвиробництва у 1946 році колгосп ім. Молотова очолив демобілізований фронтовик Я. Малик, невдовзі господарство стає передовим, на його базі створюється райнасіннєгосп, тоді ж колгосп “Нове життя” стає майже збитковим і у 1950 році його приєднують до потужнішого господарства.

IMG_3967

У об’єднаному господарстві запроваджується єдина десятипільна сівозміна загальною площею 3563 га і городня бригада площею 25 га. Колгосп отримує чималі прибутки, завдяки чому будується ряд тваринницьких об’єктів, кукурудзосховище тощо. Надається допомога селянам для будівництва понад 200 помешкань.

У 1959 році господарство укрупнюють і приєднують спочатку Погребищенський колгосп ім. Ватутіна , а з 1963 — Педосівський к-п “Україна”, об’єднане господарство отримало назву “Дружба”, ним оброблялося 7330 га сільськогосподарських угідь. Очолив дане сільгосппідприємство Г. Дацько, йому вдалося суттєво зміцнити матеріальну базу господарства, побудувати майстерні, зерносклади, тваринницькі приміщення, електростанцію на 60 кВт, провести меліоративні роботи на місцевому ставку, спорудити об’єкти соціальної сфери (клуб, дитсадок).

Будівництво клубу ‎1960-1961 роки

Наприкінці 1966 року, після призначення Г. Дацька начальником районного управління сільського господарства, в колгоспі міняються кілька керівників, які припускаються значних промахів в роботі, внаслідок чого господарство стає збитковим.

Починаючи з 1971 року “Дружба” потроху відстоює раніше втрачені позиції і стає господарством з невеликим, але стабільним прибутком.

Вихід комбайнів у поле, 1980 рік

Докорінно змінилася ситуація після призначення у 1983 році головою колгоспу Олексія Лісового. Завдяки його зусиллям збережено матеріальну базу господарства, реконструйовано та побудовано чимало об’єктів, необхідних для ефективного ведення сільгоспвиробництва, оновлено машинно-тракторний парк, споруджено кілька об’єктів соціальної сфери.

Проект 1966 року передбачав будівництво в Гопчиці наступних об’єктів: будинок культури на 600 місць, універмаг на 18 робочих місць, комбінат побутового обслуговування, пошта, буфет, гастроном, пром і господарський магазин, спортивний стадіон (футбольне поле, сектора), парк культури і відпочинку, “зелений театр”, готель, їдальня, дитячий садок, станція човнів, пляж, гуртожиток та ін. Також вулиці планувались із виділеними велосипедними доріжками.

Частину цього вдалось втілити в життя, решта – залишилась на папері.

Читайте також