У період Першої світової війни село залишилося майже без чоловіків, господарства, особливо найбідніших, сильно занепадали.

У кінці листопада 1918 біля Гопчиці відбувся бій між петлюрівцями і гайдамаками, після відступу гайдамаків та німців, які охороняли Погребищенський цукрозавод, у селі лишилися петлюрівці.

У кінці лютого 1919 року в село увійшли більшовики. У цей час було створено комітет бідноти, який очолив Й. Прилуцький, головою сільради обирають М. Кириченка, який повернувся з еміграції із США.

У червні 1920 року Гопчицю займають білополяки. Однієї червневої ночі між ними та більшовиками відбувся рукопашний бій, внаслідок сутички 13 більшовиків загинуло, їх поховано на Гопчицькому цвинтарі (братську могилу було впорядковано у 1985 році).

0-02-05-f7a4d7e9c7e80c58543941a2a30f97d9d5abf5137eb97e9850e7b1ec9d41def2_full

Влітку 1932 року розпочався голод, за спогадами старожилів, він був лютий, через нестачу провізії в селі не залишилося ні котів, ні собак. Люди рятувалися на Погребищенському цукрозаводі та в заготзерні, що діяло на станції Рось.

0-02-05-26a36362ed9fa6510e587a3cd568838a26da4c748418154f27adb8fbf624fc21_full

10 січня 1939 року Погребищенський район вивели з Київської і включили до складу Вінницької області.

Звістка про початок Другої світової війни прийшла в Гопчицю 22 червня 1941 року, а вже 23 червня до Погребищенського райвійськкомату рушили колони військовозобов’язаних першої черги призову. За неповними даними, тоді було мобілізовано понад 600 жителів Гопчиці, 213 з них загинули на фронтах Другої світової. Їхні імена викарбовано на стелі поряд з пам’ятником у центрі населеного пункту.

19 липня 1941 року гітлерівці зайняли село, у приміщенні школи розмістили штаб, казарму і конюшню. Під час окупації селом керував німець на прізвище Шуман зі старостою Храбаном.

Наприкінці листопада 1943 року в селі сталася жахлива трагедія. Група партизанів із взводу Судакова спалили німецьку радіостанцію та вбили двох солдатів. Наступного дня в Гопчицю прибув каральний загін, до його складу, окрім есесівців, входили поліцаї, які виявляли особливу жорстокість: палили хати, арештовували всіх, хто потрапляв їм на очі, стріляли тих, хто намагався втекти. Наступного дня арештованих заручників вивели і 21 розстріляли за станцією Рось.

З часом на місці розстрілу, за ініціативи Дмитра Саліженка та при матеріальній підтримці голови колгоспу “Дружба” Олексія Лісового, було встановлено пам’ятний хрест, а на гранітній плиті було викарбовано імена безвинно убієнних односельчан.

0-02-05-3eb67f1012f9a8bc1437325884eff935eb4623c8544e7de780ba8b4fd9b95113_full

Звільнили Гопчицю від фашистів війська Першого Українського фронту 31 грудня 1943 року. За часи окупації місцеві господарства були повністю знищені. Після визволення села взялися до його відбудови, фактично всі роботи виконувалися жінками, підлітками, інвалідами та людьми похилого віку.