Командира охоронної сотні при штабі Північної повстанської групи Дієвої Армії УНР, сотника Івана Трейка помилково ледь не засудили до розстрілу після бою в липні 1921 року з більшовиками в околицях Гопчиці. Про це йдеться в документі з ГДА СБУ (справа “8-й повстанський район військ УНР – документація”). Публікується вперше!

“Наказ ч.31

По Північній повстанчій групі Військ УНР

29 липня

1
Штаб групи пересунувся зі Сквирського повіту до Бердичевського в Гопчицький ліс, де простояли до 11 години ранка 29 липня, де і були оточені червоними військами – коло тисяча піхоти і до вісімсот кінноти, після чого під натиском і з боєм – група відступила до Станиловського ліса – залишивши дві тачанки і п’ятеро коней.

2
Старшин – поручника Коршуна, сотника Потугу і хорунжого Лісового рахувати без вісті пропавшого після бою в Гопчицькому лісі.

3
Командіра охоронної сотні Трейко за побіг з поля бою, залишивши дорученую йому сотню – рахувати дезертиром з віддачею під суд.

4
Командіра Коменд. сотні Біду поручника, призначаю командіром охоронної сотні з цього числа і якому вступити до виконання обов’язків залишивши тимчасово виконання обов’язків командіра комендантської сотні.

5
Штаб групи пересунутий з Станилівського ліса в район Брацлавського лісу.

6
Пійманого червоноармійця 44 кінного полку 8 черв. кав… (нерозбірливо, можливо дивізії) наказав розстріляти, що було негайно виконано.

Командуючий Північної Повстанчої Групи полковник “Карий”
Н-к Штаба групи полковник Бугас” (1).

Розтлумачимо суть наказу полковника Сергія Яворського “Карого” щодо отамана Івана Трейка, який на цей час (липень 1921 року) виконував обов’язки сотника охоронної сотні в Штабі Північної Повстанчої Групи військ УНР.

Наказ датується 1921 роком. В ньому зазначено про бій 29 липня 1921 року біля села Гопчиця Бердичівського повіту (нині Погребищенського району Вінницької області) повстачної групи з червоними частинами великої кількості. Бій очевидно був запеклий, але група вийшла з оточення з боєм і відступила. До речі, поруч із с. Гопчицею знаходиться рідне село Івана Трейка – Старостинці. Згодом група продовжила рейд на Поділля в район Брацлавщини.

На жаль, точної кількості повстанців групи в цьому бою, поки що не знаємо, як і кількості загиблих в бою з боку ворога. Є тільки інформація з наказу про трьох безвісті пропалих козаків групи. Документу совєтських органів влади, ЧК чи червоних армійських частин про такий великий бій, поки що не виявлено.

В наказі згадано, що нібито командир охоронної сотні, сотник Трейко втік з поля бою і залишив ввірену йому сотню. Наказом Трейка оголошено дезертиром і віддано під суд. Справа була серйозна і загрожувала розстрілом отаману. Проте, помилковість і необґрунтованість цього наказу спростовується подальшим рапортом сотника Івана Трейка на ім’я полковника Сергія Яворського “Карого”, в якому Трейко особисто повідомляє про обставини бою під Гопчицею і причини його зникнення.

Насправді в цьому бою отаманський кінь злякавшись кулеметної стрілянини перестав слухати свого вершника і поніс отамана на ворожу кінноту. В результаті цієї смертельно небезпечної ситуації, Трейко дивом врятувався від смерті, відстрілюючись від червоних кіннотників із очерету біля річки. Згодом рапорт був прийнятий командиром групи полковником Яворським, про що свідчить його віза і підпис на рапорті Трейка. Отже, справа була вичерпана, а усі обвинувачення з Трейка зняті.

Детальніше про це в унікальному архівному документі, власноруч написаному отаманом Іваном Трейком, читайте за посиланням.

Згодом отаман Трейко продовжив партизанську війну з московсько-більшовицькими окупантами в рідному терені протягом усього 1921 року, який був найпліднішим на бойові сутички із ворогом рідного українського народу. Трейку, попри полювання за ним червоних військ і чекістів, вдалося вижити, а також залишитись невловимим.

Про обставини бою під Гопчицею цікаво засвідчив у своїх спогадах “Проти червоних окупантів” отаман, комендант Штабу Північної повстанчої групи Яків Гальчевський “Орел”, що підтверджує правдивість показів Івана Трейка. Про свідчення отамана “Орла” читайте в наступному дописі. Згодом два отамани: Трейко і Орел на еміграції дружили і працювали разом у розвідці Армії УНР, виконували доручення уряду УНР в екзилі, проживали на території українських земель, окупованих Польщею.

Джерело:
1. Справа “8-й повстанський район військ УНР (документація)”. – ГДА СБУ.- Ф.6.-Спр. 75144-ФП.-т.25.-арк.312-313, фото справи: арк.1, 2.

Знайшов і дослідив Володимир Барцьось