Справжньою сенсацією для науковців стало виявлення при впорядкуванні документів Погребищенського райвідділу ЗАГСу в 2003 році актових книг реєстрації смертей по 13 населених пунктах Погребищенського району. Серед них – єдині такого роду в Україні книга по селу Юнашки, де причиною смертей більшості випадків вказується “голод”, і по містечку Погребище, що дозволяє прослідкувати перебіг процесів того часу на прикладі районного центру.

На основі таких унікальних матеріалів отримано точні дані за класовою, статевою, віковою, сімейною і помісячною статистикою голодомору у подільському селі. Враховуючи, що в селі Юнашки у 1933 році голод став причиною до 90% смертей, після аналізу фальшивих причин смерті по інших селах дається пропозиція заносити у списки жертв голодомору всіх зареєстрованих в актових книгах з приміткою про офіційну причину смерті.

Так починався Голодомор. Пломба з вагонів, якими вивозили зерно з Гопчиці.

Станція «Рось», 22.10.1930, ЮЗ-ЖД (Юго-Западная Железная дорога).

Експонат Гопчицького музею

Актові книги смертей за 1933 рік розшукував ще перший дослідник з даної тематики І.Г.Шульга, але змушений був констатувати:

“Наполегливі розшуки офіційних ЗАГСівських реєстрацій смертності населення в 1932-1933 роках не увінчалися успіхом. Випадково збереглися записи з 3-х сіл Вінницького району: Сокиринці -11, Сосонка – 6, Якушинці – 7 книг”.

Так, за даними райвідділу ЗАГС Вінницького району за ті роки зареєстровано 1106 смертей. В офіційному листі стверджується, що голод не зазначений їх причиною, хоча ще І.Г.Шульга відмітив, що по селі Якушинці перші з них, починаючи з 28 лютого вказують саме цю причину. Більше того, там трапляються записи типу: “зарізано людоїдом“. А те, що надалі такі записи зникають, пояснюється ось такою інструкцією ДПУ:

“Необходимо категорически запретить какой бы то ни было организации вести регистрацию случаев опухания й смертей”.

На місцях райпарткоми дали відповідні вказівки, як от у Брацлаві:

“Вважати за неприпустиме факти реєстрації смерті по книгах ЗАГС окремими сільрадами від голоду… Запропонувати фракції райвиконкому дати сільським радам відповідні вказівки по цьому”.

По тих же Якушинцях надійшла рішуча вимога:

“Негайно відберіть книжки ЗАГСу про смертність за 1932-1933 роки і надішліть такі до спецчастини міськради”.

Сьогодні важко відстежити ці інструкції подібного роду, але після них в більшості райвідділів ЗАГС майже не залишилося актів початку 30-х років.

Одним із перших, хто зробив аналіз актових книг реєстрації смертей за 1933 рік в Погребищенському районі був Роговий О.І., краєзнавець, член колегії держархівів Вінницької області, начальник архівного відділу Липовецької районної держадміністрації. Він відмічає, що масове виявлення цього року актових книг реєстрації смертей за 1932-1933 роки відразу по 13 населених пунктах Погребищенського району являється справжньою науковою сенсацією. Це – Адамівна, Борщагівка, Гопчиця, Дзюньків, Долотецьке, Морозівка, Обозівка, Смаржинці, Старостинці, Станилівка, Талалаї, Юнашки і саме Погребище. Причому деякі з них не входили в офіційні описи в райвідділу ЗАГС і були знайдені в останній момент при упорядкуванні. В 2007 році книги передано до Вінницького державного архіву. Ось що він пише:

Погребищенський район

“Перші беззаперечні ознаки голодних смертей фіксуються по наявних книгах з травня 1932 року (хоча по інших джерелах є дані і за квітень). Ось що 15 травня Вінницький обком доповідав у ЦК КПб/У самому С.Косіору:

Повністю секретно

В Погребищенському районі… частина колгоспників на протязі 2 і 3 місяців уже не їла хліба. За останній час уже із 40 сіл району не зареєстровано випадків опухання лише в З селах. Маються випадки голодної смерті…”

В Погребищенський район з Москви приїхав Мікоян, а восени з Києва – Постишев, якого надіслав Сталін в Україну у ролі “главгола” (головнокомандуючого голодом). На бюро райпарткому другий секретар ЦК КПбУ заявив:

“Нужно посадить мужика на картошечку, а хлеб сдать государству. Вплоть до семян. Нам нужно не допустить Гитлера к власти, надо помочь германскому пролетариату”.

Німцям, як відомо, не допомогли, а своїх селян обідрали до нитки.

Ще страшнішим став 1933 рік, про який відсутні дані у держархіві Вінницької області, тому що район на той час відійшов до Київської області. Та красномовними залишаються свідчення віднайдених актових книг, хоча майже всюди відчувається виконання вже згаданої вимоги ДПУ – не вказувати причину смерті голод. Ось чому при складені списків померлих у 1933 році туди на основі актових записів внесли лише 3-х чоловік з Обозівки (померли всі у травні), 2-х зі Старостинців (дітей 11 і 3-х років не стало 27.08.1933р). 10-х зі Смараженців (лютий – березень), 14-х з Погребищ.

Але думається , що в цій справі можна виявити більшу сміливість. Хіба не впливом голоду пояснюються такі діагнози, як: “малосиліє”, “від пухлості”, “чорна хвороба”, “катар жолудка”, “спух”, “від опуху”, “запор”, “дизентирія”, “слабосиліє”. За нововиявленою, не вказаною до цього в ЗАГсівських описах, актовій книзі Морозівської сільради (в офіційні списки жертв сталінського голодомору звідти взято лише 5-х із них четверо померли в серпні). Для порівняння, у сусідніх Старостинцях окрім діагнозів “форість”, “виснаження”,”туберкульоз”, “дезинтирія” часто стоїть слово “невідомо”.

Виявлення близько 2-х десятків актових книг дозволяє вперше за період вивчення цієї проблеми встановити більш менш широку статистику по багатьох населених пунктах. А вона свідчить про різке зменшення народжуваності і збільшення смертності у 1933-му навіть з іншим голодним роком 1932-м:

Символічно, що у 1933 році найбільша кількість смертей припадає в діапазоні кількох “голодних” місяців (у Станилівці, наприклад, де народилося 27 чоловік, 44 померли ( всі! з 10 березня по 6 серпня).

Яких мук зазнали селяни свідчать спогади колишнього працівника ОДПУ у Погребищенському районі А.П. Губи:

“На початку травня 1933 року мене викликав секретар райкому партії і рекомендував негайно виїхати в село Станилівку, очолити там партосередок, сільську раду й одночасно виконувати свої обов’язки по оперативній роботі. Через кілька днів мною було арештовано директора школи Чумака – активного петлюрівця. Він проводив антирадянську агітацію, мав великий запас зерна. А картина в селі була жахливою. 40-45% населення вимерло. Трупи лежачи по хатах, на вулицях, і ніхто їх не прибирав. Нашим найпершим завданням було очистити село від трупів”.

Прочитавши ці рядки, дивуєшся, чому жодного зі станилівчан не внесено з актових книг в офіційні списки жертв голодомору по Погребищенському району.

 

 

Спогади очевидців голодомору пояснюють масові смерті в теплу літню пору надмірним споживанням обезумілими від голоду людьми “грубих кормів”, які зазеленіли з весни.

Ще одна особливість Юнашківського лиха: більшість його жертв рахувалася одноосібниками. Хоча після масової колективізації основну частину населення повсюдно становили уже колгоспники, у трагічному списку Юнашків це не так, що показує класову направленість сталінського геноциду.

Востаннє “голод” фігурує причиною смерті у селі Юнашки в записі за 12 серпня 1933 року, коли вдома ще 31 липня помер 31-річний колгоспник Влас Вдовиченко. На той час можна було вже споживати зернові чи фрукти, не боячись дизентерії.

З 25 лютого по 31 липня в Юнашках померло 179 чол. Уважне споглядання сільського мартирологу вихоплює з нього і ту особливість, що вимирали в багатьох випадках багатодітні сім’ї: спочатку Нечетайло, Каптани, Вдовенчуки, Мельничуки, Журавлі, Бурлаки, Барани, Уманці. Дещо довше від них “протрималися” більш заможніші Тарнопольські, Ільчуки, Гниди, Лазарчуки.

Проілюструємо страшну картину на прикладі сім’ї Ільчуків, 11 представників якої вимерли один за одним менше ніж за місяць.

Спочатку кістлява рука голоду задушила дітей: 7-річного Івана (7.06 ), 15 річного Василя (10.06), 5-річного Яхрема (10.06), 8-річного Мирона (13.06), 6-річного Павла (13.06.)

Потім не стало їх батьків – одноосібників: 41-го Івана Харитоновича (15.06) і 42-ої Ялини Іванівни (19.06).

А вже за ними буквально за кілька днів, з 19 по 22 червня, пішли на той світ діти-сироти: 2-річна Антоніна, 11-річна Віра і 18-річний Макар. Лише н а тиждень їх пережила 65 річна бабуся Мотря. Одна із багатьох сімейних трагедій завершилась.

Нині село Юнашки – малочисельне село Саражинецької сільської ради, занепад якого старожили прямо пов’язують з голодомором.

 

Райцентр Погребище

Віднайдені актові книги вперше в історії дослідженнь дозволяють на документальних матеріалах вияснити деякі особливості голодомору у районному центрі (в містечку Погребище).

Біда і тут не пройшла стороною: у 1933 році кількість смертей там (142 за неповних 6 місяців) майже у півтора рази перевищила аналогічний показник попереднього року, а кількість народжених була майже в 2 рази менше.

Тобто масштаби лиха не йдуть ні в яке порівняння із селами, де в тих же невеличких Юнашках зареєстровано смертей у 1,5 рази більше від багатолюдного райцентру. Що пояснюється відносно кращим постачанням останнього і наявністю продовольчих пайків для бюрократичного апарату та робітників підприємств.

Голодні, за спогадами очевидців, тягнулися у міста за шматком хліба, і, не знаходячи їжі, падали прямо на вулицях (у Погребищенській актовій книзі починаючи з лютого реєструються смерті “невідомих” з причинами замерзання, знесилення тощо).

Звичайно, що по записах в актовій книзі Погребищ найбільше видно вплив Інструкції ДПУ, але і проста помісячна статистика має звичну “голодоморну домінанту з піком на весну: січень – 9 смертей, лютий – 23, березень – 23, квітень – 39, травень – 40, червень – 9 (показник не повний, бо записи обриваються).

Причиною смертей “голод” ніде не фігурує, але написи – “виснаження, кривавий понос”, “опухлість”, “знесилення”, “хронічний запор жолудка”, “із тощого харчування” – сумнівів не залишають. У Погребищах відлік голодних смертей напевно слід починати з 23 січня 1933 року, коли “замерз” здоровий 48 – річний чоловік Михайло Чуб. З квітня взагалі перестає вказуватись причина смерті (зрозуміло, що правда не “проходила”) починають масово вмирати молоді люди (до цього вік небіжчиків здебільшого сягав за 50). З другої декади червня – пікового місяця голодомору – реєстрація припинилася.

Забірна книжка працівника Погребищенського ЦУКРОБКООП за 1932-1933 роки, талонами якої видавались продукти.

Із записів видно, що брали лише хліб.

Експонат Гопчицького музею

Віднайдення в одному з районів Вінниччини актових книг періоду голодомору, які повсюдно вважалися втраченими, є унікальним випадком на теренах України. Те, що ці книги збереглись, слід пояснити адміністративними перетрясками, коли по прийняттю постанови ВУЦВК від 15 жовтня 1932 року №28 Погребищенський район зі складу Вінницької області був переданий до вересня 1937 року в Київську. Так що можна передбачити подібні знахідки і в інших вилучених тоді ж районів: Бабанського, Монастирищенського, Оратівського, Плисківського, Уманського, Хрестинівського. Нещодавно виявилося, що актові книги 1932-1933 років є ще в одному віддаленому районі Вінниччини – Мурованокуриловецькому.

На жаль, спроба дослідити ЗАГСівські документи сьогодні натикається на пункт 1.2. бюрократичної інструкції про конфіденційність інформації. А тому можна лише подякувати заступнику начальника обласного управління юстиції А. А.Артеменку та начальнику Погребищенського райвідділу ЗАГС Н.І. Гаврилюку, що вони у виді виключення дозволили ознайомитися з матеріалами, які довгі роки в наукових колах вважалися втраченими. Тепер до відомих І.Г. Шульги 3-4 книг добавилося ще більше двох десятків і їх кількість зростатиме, адже в решті в Києві повинні зрозуміти абсурдність застарілої інструкції про конфіденційність інформації щодо зареєстрованих смертей 1932-1933 років.

Такі жахливі факти щодо трагічних подій 1932-1933 рр. на нашій землі зберегла дня нащадків історія. Точної кількості жертв, їх імен, ніхто не зможе встановити, на жаль.

Однак, на підставі книг реєстрації актів про смерть за 1932-33 роки по 13 населених пунктах із 40, які входили до складу Погребищенського району на той час, та попередньої роботи, що проведена в роки незалежності України органами виконавчої влади і місцевого самоврядування району по встановленню кількості жертв голодомору та складання їх списків зі свідчень очевидців, дає всі підстави стверджувати, що жертвами голодомору стало біля 13-14 тисяч жителів Погребищенського району.

Джерело: із матеріалів Гопчицького краєзнавчого музею