Як сільські голови їздили по досвід

Заступник голови районної ради І. Гордійчуком була зорганізована поїздка новообраних сільських голів за маршрутом Гопчиця-Бабинці-Новофастів-Розкопане. Планувалося, що в ході поїздки голови Андрушівської, Бабинецької, Гопчицької, Новофастівської та Ширмівської сільських рад мали обмінятися досвідом, як кажуть, себе показати і на інших подивитися.

Розпочався екскурс з Гопчицької громади. У День захисту дітей, природно, першим об’єктом стала школа. Роман Прилуцький, новообраний місцевий голова, колегам пояснив, що нинішнє приміщення навчального закладу бачило на своєму віку чимало і з самого початку слугувало ще німцям то штабом, то конюшнею, а нині там навчаються майже 150 учнів. Педагоги вже й не тішать себе думкою найближчим часом перейти до нової школи, що вже будується не один десяток років. Правда, заступник голови райради пообіцяв освітянам посприяти із встановленням котла на альтернативному виді палива у нинішній будівлі, замінивши газовий, який при теперішніх цінах став уже не золотим, а платиновим.

У школі тривала підсумкова атестація, тому, аби не заважати навчальному (чи то пак екзаменаційному) процесу далі делегація попрямувала на харчоблок, там персонал бадьоро прозвітував, що гопчицькі школярі можуть похвалитися чи не найкращим у районі харчуванням.

Наступним об’єктом прогнозовано стала нова школа. Просторий спортзал, душові кімнати, роздягальні, аудиторії – то все за задумом проектувальників мало б вмістити 250 учнів, а по факту стало грандіозним пам’ятником… добрим намірам.

Зблизька нашому погляду відкрилася досить депресивна картина: дев’ятнадцять розтрощених пластикових вікон, видерті кабелі з-під штукатурки, потрощені каналізаційні труби, значна частина яких уже розкрадена… Довжелезний коридор дуже подібний до того тунелю, в кінці якого не видно світла. Цілком зрозуміла логіка обласних чиновників, які не беруться вкладати кошти у довгобуд за умови, що в декількох кілометрах вже функціонує міська школа №2. А з іншого боку, як подумати, скільки мільйонів уже вкладено в об’єкт, а скільки ще розкрадено під шумок глобального будівництва…

Новообраний голова каже, що та школа – не просто головний біль, а зубний у серці.

Аби якось збутися гнітючого враження, дозволила собі відхилитися від маршруту, щоб побачити місцевий храм. Хоч всередині церква була у риштуванні, але зовнішня оздоба будівлі та прилеглої території давала уявлення і про масштабність задуму, і про кількість вкладених коштів.

Завідувач амбулаторії О. Кириченко, куди ми прийшли згодом, серед іншого розповів, як намагаються вирішувати проблеми з обігрівом приміщення, за рахунок чого вдається зберегти робочі місця, та як планують пережити зиму. З розмови з лікарем стало зрозуміло, що понад 70% мешканців територіальної громади – пенсіонери, зважаючи на це, стає зрозумілою статистика, згідно з якою, за минулий рік народилося 15 осіб, а померло аж 35.

Побували ми також у місцевому клубі, де з перших кроків перепиняв подих “аромат дискотеки”. Пишна цвіль погано маскується ламбрекенами і гардинами, але тут нема кого звинувачувати, бо за відсутності нормального опалення подібне явище – норма. Роман Миколайович запевнив, що на ремонт виділено кошти і незабаром картина докорінно зміниться. Сподіваємось.

Потім настала черга тренажерного залу, в який було переобладнано колишню світлицю. Голова села розповів, що поява тренажерів – заслуга керівника місцевого фермерського господарства “Дружба-Л”.

Потім ми гуртом перемістилися в бібліотеку, стеля якої, як частенько буває, була зашита за принципом “якось воно триматиметься”, на жаль, вона не втрималася, але подібні “дрібниці” не зупиняють людей, якщо вони хочуть працювати.

Тому в бібліотеці, аби привабити молоде покоління з’явився роутер, що дасть можливість безперешкодно під’єднуватися усім бажаючим до мережі Інтернет, поряд ще одне нововведення – “поштова бібліотека”, у всьому світі відома як “буккросинг”. Жителі Гопчиці можуть запросто взяти в шафці перед закладом книгу чи журнал, натомість поклавши інші, вже прочитані.

У сільраді, яку гріх було минути, також тривав ремонт – Олексій Платонович Лісовий резонно вирішив, що адмінприміщення має набути респектабельнішого вигляду, і з власної ініціативи профінансував згадане перетворення.

Екскурсія музеєм історії Гопчиці (на велике розчарування місцевого гіда М. Петренка, котрий, певно, підготував кількагодинну розповідь) через брак часу тривала хвилин десять. Уже по дорозі в Бабинці дізналися про ще один задум Романа Прилуцького: проводити сесійні засідання у місцевому клубі, аби кожен житель села міг без посередників дізнатися, що і куди витрачається та хто і як відстоює інтереси громади.

Забігаючи наперед, скажу, піймала себе на тому, що якось незручно критикувати чи шукати недоліки в діяльності, бо майже всі новообрані посадовці пробують щось змінити, для них нинішня посада – це не трон, який замалим передається у спадок, вони поки не перетворилися на таких собі «повелителів довідок», а прагнуть по можливості прислужитися власним виборцям.

Авторка: Л. Мусієнко

Джерело: Газета “Колос”