В день святкування перемоги 9 травня 1945 року я закінчував 1-й клас. В цей день на мітингу в центрі села нам перший раз в житті показали фільм “Третій удар“. Ми всі сиділи на зеленій траві, люди плакали під час перегляду.

Далі почались голодні роки.

Під час літніх канікул пас корови, ходив босими ногами по стерні після збору урожаю. Я виріс в ці роки на молоці.

Батьки ходили на роботу за пів-трудодня (за трудодень, а не за гроші). В кінці року на трудодень видавали по 200 грамів пшениці, але їсти хотілося щоденно.

Зробили ручні жорна, на яких вночі мололи пшеницю та жито на муку.

Вдень я збирав на стерні загублені колоски, теребив на зерно, ховав у кишені і ніс додому. Жували пшеницю, як зараз молодь жує жуйки.

Якимось зерном намагались годувати й курей, щоб були домашні яйця.

Учні 4 класу, 1948 рік. Кириченко М.Т., Москальчук Г., Максименко М.М., Білокінь Г.М., Лабенко А.Я., Саліженко П.Г., Проценко П.С., Мельник Г.І., Шкляренко С.І., Скрипник С.Г., Науменко В.Д., Максименко С.М., Сачок Д.С., Саліженко Дмитро Олександрович (автор спогадів), Тимошенко Г., Білогубець Ж.М., Дибська В.Т., Мосьондз Дуня, Літвін М.І., Ходак К.Х., Мосьондз М.О., Павленко І.І., Ковганич Ж.С., Бабієнко Д.О., Бурлаченко І.М., Науменко В.М., Лаврінчук А.Я.

Піч топили соломою і дерев’яними ломачками і так пекли хліб.

Весною варили борщ з молодою кропивою, порізаний цукровий буряк пекли в печі на «цукерки». Варили гарбузову і пшоняну кашу з молоком, яке залишалось вдома після безкоштовної здачі державі в кооперацію. Молоко здавали в молочарню за те, що родина мала вдома корову. Безкоштовно в кооперацію здавали також яйця (якщо маєш курей), сало і м’ясо (якщо були свині). Знімалась і здавалась навіть свиняча шкіра на обробку і пошив чобіт для армії. Здавалась і частина картоплі для армії.

В той час на присадибній землі вирощували коноплі, зерна якої йшли на олію. Стебла вимочували у воді, сушили, ламали на волокна, чесали на прядці з веретеном і робили нитки, які йшли на виготовлення полотна для штанів, простині та рушників.

Весною збирали на полі залишки картоплі, яка лишилась в землі після зими. Вдома з неї пекли картопляники.

Учні і вчителі Гопчицької школи, 1948 рік

В сіні на горищі хати зимували дикі яблука і грушки, які називали гниличками. Були там і кісточки з-під вишень і слив.

За кожне дерево платили податки. Люди, що не мали грошей, зрізали плодові дерева.

Їли квіточки білої акації, листя квасця, плоди глоду, зелені калачики, які росли в траві на подвір’ї, шовковицю, аґрус, моркву, шпорички, глей з кори вишень.

Учні Гопчицької школи, 1947 рік

Воші нападали, але мила не було. В домашніх умовах робили самі замінник з собачого і котячого м’яса.

Іграшок і велосипедів не було, тому розваги в дітей були прості: імітували їзду на велосипеді, закріпивши дві палки із соняшника між ногами, здіймали куряву на пороховій дорозі.

Зошити в школі були зроблені з жовтого паперу з-під мішків для міндобрива, або з газет. Чорнило для пера робили із сажі. В школу носили чорнильниці-наливайки і перо №86 або “жабку” – заправлену дерев’яну паличку. Так ми вчилися каліграфічно писати.

Олівці були тільки в успішних учнів. Букварів і читанок було дуже мало в класі, всі учні гуртувалися купками і так читали. Голови у всіх учнів були обстрижені, щоб воші не заводилися.

Був у школі кухар, щось ми там їли, але не дуже смачне. Їли з дерев’яних мисок і дерев’яними ложками.

Лушпайки з-під картоплі не викидали, а весною використовували як посадочний матеріал на городі.

Важко було, але по-дитячому весело.

Чекали літа, щоб купатися в річці. Вміли плавати, ловили ряднами рибу «мальок», сушили її, а потім їли.

Вижили, виросли, уроки вчили добре, слухались і поважали вчителів.

Саліженко Дмитро Олександрович

Квітень, 2013 рік